Іван Мазепа в розмові із будь-яким володарем почував себе, як риба в воді. Вишколений при дворі польського короля, шляхтич умів м'яко стелити. Перед ним умлівали і гетьмани обох берегів Дніпра, і цар московський. Не став винятком і володар Криму Селім-Гірей.
Вклонившись кримському хану та вручивши йому подарунки зі зрозумілими натяками, Мазепа ані словом не зачепив події минулої зими, які так муляли Селім-Гірея. Посол говорив про те, як добре бути хорошими сусідами й спільно вирішувати нагальні справи; що торгувати й мати з того зиск – ліпше, ніж ворогувати. Розхвалював мудрість та далекоглядність хана Іслам-Гірея, який стільки допоміг козацькому гетьману Богдану Хмельницькому й посприяв визвольній війні українців. При цьому посол ні разу не згадав про віроломну зраду хана ні в битві під Зборовим, ні під Берестечком, ні під Жванцем. Делікатно пройшовся Мазепа по тому, як непросто жити, корячись волі турецького султана, і навів приклад Петра Дорошенка.
Хан і собі вхопився за цю нитку розмови, нарікаючи, що васалом бути важко. Оповідав про те, як люди Мухаммеда IV хазяйнують у Криму, прибравши до рук усі великі міста та порти, як вимагають бариші та переслідують іновірців. Селім-Гірей запевняв свого співрозмовника, що під його владою всім християнам у ханстві живеться добре, і що Бог, насправді, один, тільки різні імена має.
Торкнувшись справ небесних, якось так легко перейшли до обговорення зорей. Посол чимало знав про хвостату зорю, яка раз на сімдесят п'ять років з'являється в небі й несе за собою війни та нещастя. Вони навіть трішки посперечалися, чи належить хвіст самій зорі, чи він слідує за нею, мов надокучливий причепа. Але зійшлися на думці, що якщо будуть живі-здорові, то побачать небесну гостю через сім років.
Від зорей перейшли до поезії – Мазепа й тут мав чим подивувати свого співрозмовника. Гяурський посол знав чимало про світову душу, яку так гарно розписав Татарський Шейх – Ібрагім аль Киримі.
Захоплений розмовою, Селім-Гірей навіть не зауважував, як розбовкує про такі речі, про які гяурам знати не конче треба – про стан свого війська і його чисельність, про намір вирушити в Едірне на пиші святкування, про напівпорожню державну казну, про неслухняних беїв та про те, як із його гарему втекли три одаліски.
А поки Іван Мазепа обходжував та заговорював кримського володаря, котрий ще зроду не бачив такого кмітливого чоловіка, Данило розшукав двір Петра Суховія, чи то пак – Ашпат-мурзи. Сповнити доручення кошового Війська Запорізького-низового виявилося не так уже й просто. Господар дому, вдягнутий у татарський одяг, не хотів торкатися свого безславного минулого та виказувати, що думає з приводу татарсько-козацьких взаємин та як ставиться до Івана Сірка та гетьмана Правобережного. Але слово за словом, Суховій розпалився й видав на гору те, що глибоко врізалося йому в душу:
ВИ ЧИТАЄТЕ
Куди стелиться доріжка? За золотим конем
Historical Fiction«За золотим конем» - це закінчення пригод, які розпочалися у першій частині «Куди стелиться доріжка?», мали свій розвиток у "Битим шляхом" і доходять до свого логічного кінця. З цього твору Ви дізнаєтеся, як склалися долі Хасана, Настуні, Мар'яни та...
