Тепер настала черга Джемові плакати. Ми йшли додому. Навколо весело гомонів натовп, а по обличчю брата текли гіркі сльози. "Це ж несправедливо!" — повторював він весь час, поки ми дійшли до рогу площі, де на нас чекав Аттікус. Батько стояв під ліхтарем, у нього був такий вигляд, ніби нічого особливого не сталося, жилетка застебнута, комірець і галстук на місці, ланцюжок від годинника блищав. Перед нами знову був спокійний, поміркований Аттікус.
— Несправедливо це, Аттікус,— мовив Джем.
— Так, сину, це несправедливо.
Ми пішли додому.
Тітка Олександра ще не спала. Вона була в халаті і, присягаюся, не знімала корсета.
— Прошу вибачення, брате...— почала вона.
Тітка ніколи не називала Аттікуса братом, я глянула крадькома на Джема, але він не слухав. Він дивився то на Аттікуса, то на підлогу, можливо, вважав, що Аттікус теж винен, що Тома Робінсона засудили?
— Що з ним? — запитала тітка, вказуючи на Джема.
— Нічого, все обійдеться,— відповів Аттікус.— Це був удар для нього.— Батько зітхнув.— Я йду спати,— сказав він,— якщо вранці не встану як звичайно, не будіть мене.
— По-перше, я вважаю, що з твого боку нерозумно дозволяти їм....
— Це їхній рідний дім, сестро,— сказав Аттікус.— Таким ми його збудували для них, і нехай вчаться жити в ньому.
— Але для цього їм не обов'язково ходити в суд і валятися у тому багні...
— До речі, суд — нічим не гірша установа в округу Мейкомб, ніж місіонерське товариство.
— Аттікус,— сказала тітка, дивлячись на батька переляканими очима,— я ніколи не сподівалася, що такі речі можуть тебе розсердити.
— Я не серджусь. Я просто стомився. Іду спати.
— Аттікус,— похмуро сказав Джем.
Аттікус зупинився біля дверей.
— Що, сину?
— Як же вони могли таке зробити, як?
— Не знаю, сину, але зробили. Так вони робили раніше, так зробили сьогодні, і це не востаннє. І плачуть при цьому, певно, тільки діти. На добраніч.
Але вранці все здається не таким страшним. Тільки-но розвиднілось, Аттікус був уже на ногах. Коли ми, ще не отямившись після вчорашнього, переступили поріг вітальні, він сидів і переглядав "Мобіл реджістер". На сонному обличчі Джема можна було прочитати запитання, яке він намагався вимовити.
YOU ARE READING
"Вбити пересмішника" Гарпер Лі
General FictionСучасна американська письменниця Гарпер Лі (народилася 1927 року) за фахом юрист. І герої її роману так чи інакше зв'язані з боротьбою за права кожної чесної людини - незалежно від кольору її шкіри - за право на спокійне життя, на працю, відпочинок...