Геройський шлях уславленого лиходія (том 1-8)

Частина 33. Дізнайся та прийми

Рівно на призначений час Шен з'явився в таверну. Це був єдиний заклад такого роду на вулиці Дракона, тож знайти її не склало труднощів. Хвилястий обернувся зменшеною формою і сховався йому за комір.

Через те, що всі чули, де і о котрій годині Аген призначив зустріч, Шен турбувався, що зіткнеться тут з іншими. Йому було гидко їх бачити, і він хотів би якомога довше уникати зустрічі. Але йому пощастило: зі знайомих облич він побачив лише молодого пана Гура, який сидів за столиком. Мабуть, інші не горять бажанням бачити його так само сильно, як і він їх. Логічна частина Шена розуміла, що подібна поведінка дещо абсурдна і втечею від проблеми не сховатися, але водночас абсолютно не бачила рішення. Він не може заперечувати вчинки оригінального Шена і не може просити просто забути про минуле. Вчинки цієї людини зламали людські життя і змінили долі — це не те, що можна пробачити широтою душі.

І все ж, якщо він може хоч трохи покращити стан речей, він це зробить. Знову пограє з людськими долями.

Шен привітав Агена і сів за столик навпроти нього.

— Чого бажає пан? — тут же підлетів до нього господар, визнавши в ньому по одягу людину високого достатку.

Шен змахнув рукою, відмовляючись (у нього все одно не було грошей), але Аген замовив рисового вина із закусками.

— Я приємно здивований, що ви все-таки прийшли, — зауважив Шен. — Ви хотіли про щось поговорити зі мною?

Аген відповів не одразу. Дочекавшись, поки господар принесе глечик з вином, Аген налив собі, пригубив і лише потім вимовив:

— Так... я хотів більш ґрунтовно відповісти на ваше запитання про прекрасну жінку з волошковими очима.

— Так ви все ж бачили її.

— Бачив... кілька разів. Вперше — ще в дитинстві. Тоді вона грала зі мною і розчісувала моє волосся. Потім — кілька років тому: вона вберегла мене від нещасного випадку. І зовсім нещодавно... коли спалахнула пожежа... вона відвела від мене язики полум'я. Хто... вона така?

— А хіба... ви самі ще не зрозуміли?

Аген підняв на нього погляд. Шен прочитав у його очах хвилювання, змішане з розгубленістю. Ну... це було куди краще, ніж страх.

— Вона... моя мати?

— Так, — просто відповів Шен, посміхнувшись.