Геройський шлях уславленого лиходія (том 1-8)

Частина 44. Лялькова метушня

Хоча сонце стояло в зеніті, Шену здалося, що повіяло потойбічним холодком. Можливо, вони щось не так зрозуміли? Ці ляльки використовуються не для проклять, а, скажімо... для відлякування дикого звіра? Він сам не вірив у своє припущення.

Похмурі заклинателі в мовчанні дійшли до села.

Біля першого ж будинку вони зустріли людину. Будинок був старим, з похиленим дахом. Двір перед будинком — порожнім і чистим. Літній чоловік махав мітлою біля прибудови.

— Пробачте, пане, — прочистивши горло, звернувся до нього Шен, підійшовши до низенького паркану.

Старий обернувся і здивовано витріщився на прибулих. Особливо його вразив яскравий багряний одяг чоловіка, який заговорив з ним.

— Не підкажете, де живе староста?

Подолавши перше здивування, старий зрозумів, хто перед ним.

— Ви, мабуть, заклинателі? Ходімо за мною, поважні панове, я вас проведу. Я до цього заклинателя бачив тільки раз, ще в дитинстві! Він так само чудово виглядав, щоправда, спогади про нього зблякли з роками.

Промовляючи все це, він вийшов за ворота і махнув їм слідувати за ним.

— Ми прибули сюди на прохання вашого старости. Ви що-небудь знаєте про буйство злого духа у ваших краях? — запитав Шен.

— Так... важко сказати, — розгублено пробурмотів старий.

— Ні? — здивувався Шен. — Але ваше село не настільки велике, щоб чутка з однієї його частини не долетіла до іншої.

Після деякого мовчання старий промовив:

— Я стара людина, мені в житті не потрібні зайві тривоги.

— Тоді, може, вам відомо, що це таке? — Шен вийняв з кишені ляльку і показав старому.

Той зблід, побачивши солом'яну ляльку в його руках.

— Н-ні, — пробурмотів він, але голос його трохи підвів, — я ніколи такого раніше не бачив.

— Не бачили ляльок? — здивовано уточнив Шен.

— Я... я маю на увазі, не бачив саме цю ляльку...

— Ви здаєтеся засмученим. Вас щось засмутило в моєму питанні?

Старий роздратовано хрюкнув.

— Он той будинок — старости. Прошу вибачення, у мене ще багато справ по дому, мені час іти.