Звичайна осінь (для @AmbassadorsUA)

180 6 0
                                    


П'ять хвилин назад, я відчув зміни. В прямому сенсі цього слова, я бачив як вони відбулися. Але не тут. Чи доводилося вам бачити наяву ефект метелика? Можливо ви скажете ні, хоча це явище постійно поруч. Різниця тільки втому, чи відчули ви ті зміни які могли б статися, але не сталися. Ще п'ять хвилину тому, я насолоджувався осінню, відчував присмак тютюну на вустах, задивлявся на спідниці жінок, які проходили повз мене і просто насолоджувався хвилинами осені. Не часто осінь буває сонячна і тепла настільки, що хотілось сидіти і нікуди не вставати. Задзвонив телефон і я намацав його в кишені, номер був незнайомий.

- Алло.

- Добрий день! Пане Українській, це ви?

- Так, це я, чи можу допомогти?

- Я представляю галерею в Франції і хотів би з вами зустрітись, щоб оговорити деталі розміщення ваших робіт, ми вже зв'язувались з вами, тому всі моменти краще обговорити при зустрічі.

- Так, добре, наскільки я розумію, ви пан Жоране.

- Так, це я, все вірно. Якщо вам буде зручно, зустрінемось в ресторані Аль-де-Морожель, на вулиці Перемоги, о 19.00, столик я замовлю на своє ім'я.

- Так, я знаю де це. Добре пане Жоране, тоді до зустрічі.

- Так, до зустрічі.

Я поклав слухавку і відчув, як усе налагоджується, бо вже давно мріяв про цю виставку і ось воно, залишилось вже не багато. Моя праця не марна і навіть для себе я вже щось зміг довести. Тому незважаючи на дзвінок, я знову розслабився і далі насолоджувався золотими і червоними кольорами, які мене оточували. Мій настрій був просто чудовий. На горизонті з'явилась автономна кавоварка, яка була прикріплена до триколісного велосипеда. "О, цього я давно чекав, чашечку американо буде дуже доречно" - подумав я. І знову у мене перед очима промайнуло, яке прекрасне буде майбутнє і посміхнувся сам собі і почав шукати по кишеням гроші, щоб придбати каву. В руці опинився телефон і на вимкненому екрані я помітив як яскраво світить сонце... але чомусь моно швидко рухалось. Обернувшись, я помітив що це не сонце.

- Клятий Едвард Лоренц з його теорією... - сказав я вголос.

Через тридцять секунд на місто впав метеорит, а можливо це був ракетний удар. Але краще думати, що метеорит. Гарна була осінь, на іншій лінії життя.


Історії із нашого життяWhere stories live. Discover now