А полум'я танцювало у пічці.
Довжилезними язичками перепліталось між собою, тяглось вверх і, раптово, падало вниз. Це був танець помаранчевих та жовтих стрічок, що освітлювали і дарували тепло цій хатинці.
Щоб полум'я не припиняло свій танець старі, зморшкуваті, але такі ніжні руки підкинули у піч ще сухих дровець. Гарачі язики вогню відразу кинулись поглинати кожну трісочку старої берези, яка більше не могла дарувати радість людям своїм зовнішнім виглядом, стрункістю і міцністю. Тепер у неї нове завдання - дарувати тепло холодними днями.
За вікном йшов дощ. Це був тим самим, для багатьох неприємним, дощем, коли парасольку відкривати ще зарано, але твій одяг і волосся починає покриватись краплинами води. Яскраві листочки повільно падали на землю, оголюючи гілки старих і молодих дерев. Пасмурна погода давала можливість подумати, морально відпочити від труднощів і переживань, дарувала відчуття спокою.
Біля печі знайшов своє місце і пухнастий друг. Його чорне забарвлення переливалось золотим, сріблястим і навіть трішки синім кольором від полум'я, що продовжувало свій танок. Чорні очі з цікавістю спостерігали за вогнищем. Тваринка почала муркотіти, коли ніжні руки лагідно торкнулись теплої шерсті, приглажуючи її. Тваринка знала, що цей спокій дуже швидко закінчиться, тому насолоджувалась ним як могла. Вона закрила свої очі, продовжуючи муркотіти.
В будинку лунало радіо. Спокійна мелодія час від часу переривалась прогнозом погоди, де сповіщали, що дощ буде продовжуватись весь день і ніч, невеликий туман може покрити землю, щоб водії були обережними на дорогах, та новинами: військові дії не припиняються, в столиці заарештували підозрюваного в якомусь злочині, в школах оголошено карантин та в місцевому зоопарку народилось слоненя... Це все говорили ледве не кожного дня, люди перестали звертати на це увагу, а варто було. Ведуча побажала приємних вихідних і в будинку знову залунала мелодія.
На кухні свистів чайник. Жінка підійшла і вимкнула плиту, але чайник продовжував свою пісню. Діставши пакетик, вона поклала його в чашку і залила кип'яченою водою. Прозора рідина вмить почала набувати коричневого забарвлення. Кинувши в чай декілька кубиків цукру та перемішавши ложкою, жінка поглянула на годинник. Часу ще достатньо. Вона взяла свій напій в руки і пішла до вогнища. Перемішавши вугілля в печі, жінка сілі в крісло напроти та взяла книгу з столика. Чай стояв там також. Вона відкрила книгу на сторінці сорок вісім, дістала окуляри з кишені свого фартуха і продовжила читати історію.
