Пісня Пастуха

***

Пане Лавкрафт, будь ласка, не бийте мене дуже сильно.

Перші ознаки того, що Земля більше не здатна терпіти людську цивілізацію, широкий загал не помітив.

Лише одиниці ставали свідками змін, але ніхто їм не вірив. Люди вважали їх фріками. Божевільними. Кепкували з дівчаток-підлітків та жінок з синім волоссям, які вигадували наче вони відьми. Сміялись з їхніх відео та фото з картами таро. Аж доки не стався наймасштабніший інцидент, і людство не зрозуміло, що ми не вигадували нічого.

Спочатку це були крихітні прояви. У п'ятидесятих хтось бачив НЛО над фермою в Іллінойсі. У семидесятих турист наткнувся на Біґфута в горах. У восьмидесятих бачили кельпі в Ірландії. У дев'яностих в Криму, а точніше — на горі Кара-Даґ мешканка села Курортне наткнулась на дещо безформене та страшне, її знайшли сивою, і досі лікарі нічого не можуть з неї витягнути. У двотисячних в селі на Чернігівщині бачили дивне створіння, яке назвали чупакаброю. У дві тисячі одинадцятому році жінка, на ім'я Ґріма Інґімарсдоуттір казала, що бачила як вулкан Катла вивергається молочним сяйвом. І ніхто їм не повірив. Все зіпхнули на алкоголь, наркотики чи галюцинації, погані погодні умови. На все, окрім правди.

Я не схильна до магічного мислення. Не вірю в магію, і ніколи не вірила. Але у дві тисячі другому році, втікаючи від війни, я опинилась в ситуації яка здалась моїм друзям та рідним справжнім божевіллям. Це й було божевіллям, тому що я ніколи у своєму житті не бачила нічого подібного. Навіть найстрашніші фільми жахів не можна порівняти з тим, що я пережила у звичайному крихітному містечку під назвою Б. В це неможливо повірити, але мені доводиться не просто вірити, а саме знати: це відбулось зі мною, це залишиться в мені на все життя. А ще — розуміти: це змінило дещо в мені, залишило на мені відбиток, який неможливо змити.

Активна фаза почалась у лютому, 2022 року.

Зміни пробудилися з ракетами та пострілами. Їх пробудили брудні чоботи, що ступили на нашу землю. Тепер я знаю це, от тільки не можу пригадати, звідки в мене це знання. Воно просто прийшло до мене холодного зимового ранку останнього дня лютого, коли я вирвалась з місця, що називається Нескінченним Містом. Ні, не вирвалась. Мене відпустили. Вони відпустили мене, знаючи: жоден із вас не повірить у мою оповідь. Я б не повірила.