Розділ 1

301 27 3
                                    

З самого ранку день Юнгі пішов собаці під хвіст. Коли зранку він впав з ліжка, забив лікоть, коли під час купання вода в душі стала холодною, лаявся собі під ніс, намагаючись ввімкнути теплу воду, але, коли альфа вирішив перевірити бойлер, зрозумів, що той зламався. Проте після того, як кавомашина, яку чоловік пестив кожну вільну хвилину свого життя й повторював, що та рятує його, плюнула йому в обличчя парою й перестала працювати, він не витримав - з його рожевих вуст полились прокльони до всього світу.

Отже, вибору в Юнгі не було - прийшлося робити нашвидкуруч собі чай, який валявся в нього на поличці з моменту, як він тільки переїхав у цю квартиру, і швиденько бігти на роботу.

Юнгі вирішив скоротити свій шлях та пішов через парк. За весь час, що він працює у цьому районі, йому не часто доводилося гуляти цим парком, бо ж роботи багато та й причини сюди ходити у нього не має. Він тягне кепку вниз, щоб закрити обличчя від сонячних променів, що пробиваються крізь зелені листочки кленів.

Побачивши поряд із собою собаку, Мін сповільнив крок, а потім взагалі присів. Підняв руку, щоб погладити шерсть тваринки, але собака носом відштовхнула руку й вже через секунду Юнгі з жахом дивився на свої штани та кеди, які обдзюрив пес. З нього полилася лайка та спроби якось струсити з одягу та взуття сечу прекрасного створіння, яке зараз радісно махає хвостиком та дивиться на нього.

- Шипшинко! Куди ж ти так швидко побігла?! - альфа повернув голову й побачив, як до них біжить інший чоловік, тримаючи в руках рулетку та пляшку води. Він швидко присідає біля собаки й пестить по голові, легенько зачіпаючи вушка. - Як ти, моя люба? Тобі ж не можна так бігати.

- Е, - не витримує Юнгі. Коли незнайомець повертає до нього голову, альфа продовжує. - Твій собака обдзюрив мені нові кеди!

- Вибачте, будь ласка, - підіймається на ноги господар хвостатого із собакою на руках. - Мені дуже прикро, що так сталося, але вона вагітна та не може в останній час стримувати себе.

- Вагітна то вагітна, а що мені зі своїми кедами робити?! - продовжує Мін. - Мені на роботу тре! - подивившись на годинник на руці, він побачив, що вже далеко не дев'ята година. - Та щоб тебе!

- Я працюю в салоні краси для хвостиків. Приходьте у вільний час, я відшкодую вам за взуття, - говорить чоловік Юнгі в спину, коли той вже побіг на роботу.

Коли альфа добігає до роботи, тримаючись за бік, який коле, наче там ніж застряг, бачить, що під дверима його квіткового магазину зібралася чимала черга. Стерши піт з чола, він нашвидкуруч відкриває крамницю та запускає клієнтів.

꧁❀꧂

Його день проходить в метушні, тож коли останній на сьогодні клієнт закрив за собою двері, Юнгі нарешті зміг опустити своє тіло на стілець та подивився на свої задубівші ноги. Він обережно почав їх розминати, проте рук також не відчував, тому покинув цю ідею.

Альфа закриває крамницю та накидує на себе кофтину, яку залишав в магазині, щоб, якщо було холодно, можна було надягти.

Мін йде потихеньку, намагаючись тримати очі відкритими й згадує про собаку та його господаря. Опускає очі на своє взуття й, коли бачить на ногах шльопанці, застигає. Не розуміє, чи то наснилося, що його обісцяли, чи то в нього з головою проблеми. Через декілька секунд згадує, що в магазині перевзувся, щоб не шльопати мокрим кедом по лінолеумі в крамниці.

- Склероз чи шо? - сам у себе питає та знову зупиняється, коли згадує про господаря тої собаки триклятої.

Дивиться по сторонах та бачить салон краси, в якому працює той чоловік. Дригнувши плечима, йде до будівлі. Коли заходить, щуре очі від великої кількості світла й повертає голову на голос:

- Добрий вечір, пане. Ви по запису? - питає високий омега за стійкою, що Юнгі доводиться аж голову підняти.

- Добрий. Та ні, - хитає головою. - Я шукаю хлопця, що тут працює.

- У нас багато майстрів, - всміхається адміністратор. - Який конкретно вам потрібен?

Мін тяжко зітхає, коли розуміє, що імені того чоловіка він так і не почув, а сам запитати - клепки не вистачило.

- В нього волосся світле, дві сережки у лівому вусі. Він такого ж самого зросту, як і я.

- А ім'я...? - підіймає брови омега.

- На жаль, не знаю, - хитає головою чоловік.

- Ну, вибачте, тоді я не зможу вам допомогти. Під ваш опис підходить три наших майстри, але я ніяк не можу їх покликати.

- Так, я розумію. Дякую, - киває альфа та йде на вихід.

- Гарного вечора, - чує краєм вуха.

- І вам.

Юнгі виходить на вулицю та повільним кроком йде додому. Ну, справді, на що він розраховував? Той чоловік його обдурив, бо хто ж захоче платити гроші. Він зітхає та дивиться на сонце, що потихеньку починає сповзати з неба й ховатися за небокраєм.

І навіть квіти вміють говорити Where stories live. Discover now