Голосні ноти поверта із забуття;
Зі злістью реве курне піаніно.
По струнах скрипка збирає серце
Своє.Вони зазива митця,
Щоб згадать смертну годину —
Загибелі мистецтво.
До мене йдуть мої відчайні підлеглі;
Я їм кричу:"лишіть мене!Все дарма!
Ненавиджу сі лячні ноти!".
Вони всі плачуть та мережать
Сум; мимохіть йду до стільця,
Щоб здумати скорботу.
Руки тремтять, починаю я писати;
Ноти всі розгонисті, мов в тривозі.
Дурне нерозуміння скрізь ллється;
В безвір'ї всі біжать від страти
За незрячість; розум в млості.
Починається скерцо!
Мстиві б'ють по нотам, немов по залізу
В крові; від спогадів розлив атраме́нт,
Ба далі пишу загин невпинно.
Лице героїв їсть кров різна,
Котра лилася через смерть —
Йшли по хибній стежині.
Від втоми мені пропалило голову,
Впав на стіл; бачу, люди гацують з приском;
Скляні вічі та ридання гармат.
Тіль солдат, дещиця холоду,
Весь біль притуляє близько,
А йому в спину кричать.
В іншу мить я на неозорій чужині,
Де тіль через даль любов осягнули;
Ба всі ноти мусять бути разом
Для пісні.Втнули, ким є вони.
Та є ще уві снах люди,
Не зна навіть, що кажуть.
Прокинувшися, я сам пішов до злості;
Згадав смуток, що аж руки роздирав,
Та передав лютим інструментам.
Чорнила живилися кров'ю,
Проте ніхто не жалкував.
Я вже співав зі смертю!
Голос благальний лунає по довкіллю;
Елегія кричить, як в землі й неба
Прохали правосуддя до людей,
Чиї марення під сумлінням.
Під кінець падає кредо
Про спокій днів та ночей.
Дописую, друзі стають все тихіше;
Я чую втому, у вічах тьмари́ться.
Мої колеги із сумом зорять.
Кажу:"Хай пісня лине швидше,
Бо наш біль — не таємниця.
А я черговий солдат..."
ВИ ЧИТАЄТЕ
Безмовний шепіт
PoetryСлово - це найбільша та найстрашніша сила у світі.Словом можно зцілити, подарувати щастя, радість, турботу ;але ним також можна вбити, змусити цілий тлум нищити своїх колишніх друзів, і бути скованим в жаху. Рядки, якими користуються літератори, нім...
