Там, де літають ластівки

Розділ 1. Шрами

Ця книга є продовженням «Однією ногою під Києвом», тож якщо ви ще не читали першу частину, зупиніться зараз та дочекайтесь виходу друкованої версії «Однією ногою під Києвом». Передзамовити її можна за посиланням в шапці мого Instagram @skryshevskyy або TikTok @serhiywrites, а також на сайті видавничого дому «Прометей»

Темні пасма одне за одним спадають додолу. З кожним я відчуваю полегшення, немов величезна ноша, що вже встигла зростися з моєю спиною, поступово стає крихкою та спадає геть, дозволяючи мені робити перші вільні подихи за довгий час. Та чи надовго вистачить цієї ейфорії? Крізь вібрацію машинки я чітко розрізняю обережні дотики пальців Дані, який хоч і не відразу, втім зрештою погодився допомогти втілити моє бажання кардинально змінити зачіску. Йому надто подобалося накручувати моє волосся собі на палець щоночі. Я пояснив це тим, що хочу виглядати якомога інакше, про всяк випадок. Насправді ж розумію, якщо за нами слідкують, то жодні перетворення не допоможуть. Просто було ніяково зізнаватися, що відголоси минулого іноді роблять моє існування настільки нестерпним, що мені кортить позбутися усього, що могло увібрати в себе біль та відчай тижнів, проведених на Арсенальній. І хоча відтоді минуло вже кілька місяців, темрява, від якої тхне сирістю та кровʼю, не покладає спроб захопити мене. Мої сподівання на переїзд з Києва, який мав допомогти притупити ниючий біль, схоже також виявились марними. Хоча на що я сподівався? Що тої ж миті, коли опинюся за межами столиці, враз зможу забути про жахи, які переслідують мене?

Вінниця лише перше з багатьох міст на нашому шляху. Наша мета дізнатися якомога більше про розташування місцевих "Арсенальних", де сироти калічать та вбивають один одного у підпільних боях без правил, усе заради бажання не стати безхатьками, що тінями мігрують між занедбаними провулками у сподіваннях знайти прихисток від дощу чи холоду. Ми маємо зібрати інформацію про тих, хто усім завідує, хто рекрутує дітей, хто відвідує та спонсорує такі знущання. За довгі місяці, протягом яких планувалася наша втеча, Ірина потайки витягнула з Бориса загальні натяки, втім їх недостатньо, аби врешті змусити цілу країну нам повірити. Та це лише частина набагато більшого плану. Головним козирем є записи з камер, збережені нею. Вона ризикувала власним життям, та їй вдалося залишитись непоміченою, тим самим даруючи промінь надії, що нашим визволенням все не обмежиться. Проте, для того, щоб пролити світло на події, які відбувалися під Києвом, потрібно дочекатися правильного часу та знайти можливість заявити про себе відразу на мільйони. Як саме втілити усе задумане ми поки не знаємо, але у нас ще є час. Принаймні ми собі так кажемо.