Пригоди їжачка Кока

Частина 1 " В лісі "

Глава 1 "Знайомство. В гостях у Мудруні"

В великому лісі живе сім'я їжачків на прізвище Колька. А нещодавно в них народились діточки: Шипшинка, Розочка та Кактус. Але так завелося, що хлопчика всі звали Кока. З кожним днем малята підростали: дівчатка гарнішали, а їхній братик почав шукати пригод на свої колючки.

Одного разу йому захотілося... політати. Поки ніхто не бачив, він розпочав майструвати собі крила. Кока назбирав листки, в думках було склеїти їх чимось, але чим? Відповідь можна було знайти в бібліотеці, але хто ж буде туди йти, коли справа термінова. І вирушив він до великого старого дуба, де жило багато птахів, серед яких і сова Тітонька Мудруня. Вона носила окуляри та дуже любила читати, тому її дупло було схоже на невелику бібліотеку. Сова була дуже добра і допомагала всім звірям у лісі. По дорозі їжачок знайшов ромашки та назбирав букет. Кока виліз по гілкам, яких на дереві було безліч, та постукав у двері.

- Відчинено! - почувся веселий голос старої.

Кока зайшов до світлої кімнати, посередині якої стояв невеликий стіл з чайним сервізом. Всі полички навкруги були заповнені книжками, у кутку стояла окрема корзинка для газет, на підлозі лежали гарненькі килимки. Але не можна було знайти ніде хоча б одну пилинку. Все було чистісіньке та охайне. Сама сова була постійно зайнята, тому що робила безліч справ: в'язала речі, вишивала рушники, прала одяг, готувала їжу та закручувала консервацію і це все тільки маленька частина всього.

- Добрий день! - озвався Колька.

- А, це ти, їжачку, заходь! Ой, це мені? Дякую! - сказала Мудруня, виносячи прохолодний чай, щоб хоч якось розвіяти спеку літа, яке недавно розпочалось.

- Ну що, розповідай, як справи, восени вже в перший клас підеш... хочеш варення? - почала розпитувати сова.

-Так! - відповів одразу на два запитання їжачок. - Але я прийшов до Вас із проханням: скажіть, як можна склеїти листочки?

- Взагалі-то краще смолою, але навіщо це тобі?

- Я просто... хочу... політати.

Бульк!!! Печиво, яке тримала Мудруня, булькнуло у чашку з чаєм.

- А... е... але... почекай хвилинку... так-так-так...- пробуркала собі під ніс сова і почала метушитись по кімнаті та перебирати книжки. І швидко бігаючи очами по рядках, сказала:

- Ні в одних книжках не написано, щоб їжаки літали. Я звичайно ж ціную твою наполегливість, але навіть в казках такого не зустрічала, - трішки тремтячим і здивованим голосом сказала Мудруня.

- Ну... я хоча б спробую, - сказав Кока.

- Добре...- неохоче погодилась сова. - Доречі, якщо ти хочеш дізнатися чи зможеш літати, то піди до Сороки-Ворожки, вона вміє передбачати майбутнє...

Кока подякував за чаювання, а Мудруня порадила бути обережним. Ще старенька дала з собою смачнючих макових пиріжків. Тому, не марнуючи часу на обід, Колька сів на найвищу гілочку на дереві, з якої відкривався неймовірної краси краєвид лісу, та наївся від пуза.

Згадавши слова сови про сороку, він неохоче почав злазити донизу. Але тільки їжачок вирішив йти до ворожки, як згадав, що не знає, де вона живе. Спустившись десь до середини дерева, Кока зупинився.

" У кого ж запитати, - промайнуло в думках і тоді він підняв очі на небо, - як же ж добре птахам. Вони літають."

І тут одразу позаду нього в стовбурі дерева з'явилися двері. Вони відчинилися і таємничий, навіть лякаючий, шепіт позвав його. Від цього голочки дибки стали, а коли Кока туди зайшов, похололо в животі...