Розділ 5.

167 18 0
                                    

Наталя зустріла мене в коротенькому напівпрозорому халатику. Ноги в неї все були довгі, красиві. Зазвичай ті відьми, ворожки та гадалки, з якими мене зводило життя, були огрядними жінками, або старенькими бабцями. Але Наталка була красивою відьмою, як ті, котрих колись, як не палили, то топили в середньовіччі. Картину псував її орлиний ніс, проте і цей недолік зовнішності ховався серед інших численних плюсів.

- Я чекала, – прошепотіла вона.

Я всміхнувся, дякуючи своїй звичці приводити себе до ладу навіть, якщо в мене похмілля. Все, що я зробив це скинув піджак. Далі обхопив її за талію. Вона вп’ялась своїми руками мені в волосся. Її губи наблизились до моїх. Вони були холодні, але приємні на смак. Наталя вкусила мене за нижню губу і потягла на кухню.

Кухонний стіл був чистий. Я добре пам’ятав його. Останній раз він проломився під нами. Сусіди знизу потім довго стукали по батареям.

- Ти, бачу, по ремонтувала ніжки?
- Довелось, – вона знов впилась губами в мої.

Її руки почали розчіпляти ремінь на моїх джинсах. Я не заважав, мені це подобалось. Її маленькі ручки метушились, над ременем та ґудзиками на джинсах. Це тобі не заклинання складати – подумав я. Але промовчав: ні до чого обламувати собі задоволення тупими жартами. Наталя була пристрасна, але ви-бісити її в такі моменти було легше легшого. Що поробиш, такий вже темперамент. Не всі чоловіки могли миритись з цим. А все просто тому що вони тупили. Ми всі іноді страшно тупимо і не терпимо тупості інших.

Я терпів.

Як тільки вона впоралась з джинсами, я обхватив її руками за стегна і висадив на стіл. Білизни на ній не було ніякої. Мені ж менше роботи. Перевірив пальцями вологість. Вона видала голосний звук. Видно, в неї довго нікого не було. І скоріше за все, в неї для мене погані новини, тож після них, мені явно буде не до сексу.

А кажуть немає жіночої логіки.

Я зайшов. Вона обхопила руками мою шию. Її губи то цілували то кусали мої. Темп, що влаштував би обох, ми знайшли швидко. По-ремонтовані ніжки заскрипіли. Вона хотіла і мене затягнути на стіл, наче на ліжко. Ні, я пам’ятаю чим закінчився останній раз. Сьогодні мені не вигадати нових жартів на цю тему.

Я відштовхнув її від себе. Вона розтяглась по столі, схопилась руками за його краї і тяжко дихала. Її ноги знаходились на моїх плечах. Я вчепився руками в її стегна і прискорився. Ми давно «знали» одне одного. Вона закричала. Я прискорився, зробив кілька останніх поштовхів і зупинився. З чола стікала капля поту. Дихання участилось.

Той, що обманює смертьWhere stories live. Discover now