Розділ 21.

97 13 0
                                    

Наталя не поспішала відкривати двері. Я чув сміх з її квартири. Наталя запросила гостей? Мало того, вони п’ють чай? Не роблять ляльок вуду, жертвоприношень чи пристрітів? Дивно.

Вона відчинила двері з усмішкою на лиці. При виді мене усмішка зів’яла. Вона ще намагалась її тримати, але…

- Я не вчасно? – тихо запитав її.
- Ні, – вона похитала головою.

Виглядала вона чудово. Шортики, та біла майка, волосся акуратно укладене назад. Макіяж, був великою рідкістю на її лиці, але зараз був саме такий момент. Хоч видно, що одяглась вона для домашніх умов, але вигляд був приголомшливий. Але мені краще було б не приставати.

- Я б не прийшов просто так! – благально глянув на неї.

Вона мовчала. Стривожено оглянулась в бік кухні. В неї хтось є. Інший чоловік? Чого ж тоді вона мене не виштовхала своїм котячим шипінням. Значить там жінка. Хтось, в кому Наталя бачить свою суперницю…

Навіть не передати словами, як мені стало цікаво.

- Хто там, Наталочко? – почувся знайомий голос.

Почулись кроки. Я глянув їй за плече. Старенька бабуся. Повнувата, геть посивіла, в старому одязі, синя спідниця та червоний светр. Гострий орлиний ніс на якому була бородавка. Це просто вилита відьма з народних казок.

Наталіїна бабуся.

- Максиме!? – радісно видала вона. – Як я давно тебе не бачила. Глянь, як ти виріс.
- Як здоров’я, Клавдіє Теодорівно? – я розплився в посмішці.

Відьмі Наталці не залишалось нічого, як приречено видихнути, і пропустити мене всередину. Бабуся міцно притисла мене до себе.

- Ого, який ти став! – я був одним з небагатьох, кого вона була рада бачити. – А я думала, ти відійшов від справ. Наталочка подзвонила, розповіла про твою ситуацію.

Я глянув на Наталю. В цих, пов’язаних родинними зв’язками відьом, були напружені відносини, і я розумів, чого їй коштувало подзвонити Клавдії Теодорівні.
- Дякую, що приїхали, – сказав я. – Чи?
- Все ти правильно вгадав, – старенька поплескала мене по плечу. – Проходи до столу.
- Я б з радістю, але я поспішаю…

Все, що я хотів, це дещо забрати в Наталі. Невеличку порцію одного зілля, що мало б допомогти мені в переговорах з Едиком. В мене не було на це часу.

Той, що обманює смертьWhere stories live. Discover now