Той, що обманює смерть

Частина 2. Безумство. Розділ 25.

Після того, як в очі потрапляє дим, їх дуже важко розплющити. Інколи доводиться допомагати собі руками. Як ось зараз.

Перше, що я зрозумів, це те, що я на чомусь м'якому. Це моє ліжко. Розкрив на кінець то очі. Так, стіни моєї кімнати. Я не пам'ятаю, як я сюди потрапив. Просто стерті спогади. Мозок відформатовано.

- Лежи, не вставай! - Карина сиділа поруч і гладила мою голову.

На її лиці співчуваюча усмішка. Очі повні жалості. Я здогадувався, як виглядаю. Мабуть жалюгідно, це ще м'яко сказано. Нога в коліні заніміла... Спина тепер немилосердно боліла. За кілька днів я з акуратного молодого інтелігентного чоловіка перетворився на справжнє ходяче місиво. Я мабуть досяг дна.

- Як я? - запитав її.

- Думала, буде гірше, - чесно призналась вона. - В тебе кілька опіків, синяків та це неважливо. Лікарі сказали, що тобі час кидати курити, твої легені серйозно постраждали. І ходити ти не зможеш, ще кілька днів, в тебе травма спини й коліна.

- А ти думала, буде гірше, - хмикнув я. - Є варіанти розвитку подій?

Вона поцілувала мене в чоло. Тоді лягла поруч. Притулилась усім тілом. Мені було приємно, коли вона була поруч. Я хотів, щоб це не закінчувалось.

- Лікарі, що я вчора викликала, не вірили, що ти прийшов сам, - заговорила вона. - А коли довідались, що ти ще й був п'яним...

- П'яним? - здивувався я.

- Ти прийшов весь в синяках, опіках, сажі і з пляшкою в руках. Ти опирався об стіну і пив з горла. А далі ти пішов в холодний душ і, прямо там, заснув. Ледь перетягла тебе на ліжко. Ти ще якось йшов, але ні на які зовнішні подразники вже не реагував.

- Це пояснює, чому я нічого не пам'ятаю, - тихо сказав я.

Тоді до мене раптом дійшло.

- Стоп! Як вчора?! Коли ти встигла викликати лікарів?

- Сьогодні середа. Ти спиш вже другий день. Мені сказали, що в тебе це через стрес та загальну перевтому.

Я глянув на свої руки. Шкіра на них почорніла.
Кілька пальців були перемотані бинтами. Аж тепер я повністю зрозумів, якими гарячими було все в тій квартирі.

- Я подзвонила до тебе на роботу, - сказала Карина. - Не переживай, я все владнала...

- Робота, це не те, про що б я переживав...