Це найнеприємніше, що я коли-небудь робив. Мало того, що ти переживаєш чиюсь смерть ти не можеш скласти картину в цілому. Якщо я просто бачу, коли помре жива людина, носячись над місцем смерті, то тут складніше. Тут я бачу лише обриси, тіні. Я чую відлуння звуків, голосів. Геральт колись розповідав, що мозок має пам’ять ще деякий час після смерті. При певній практиці ми з Марком навчились…
Зараза, нічого не бачу, дуже темно. В голові лунає шепіт. Тихий ненав’язливий голос, щось шепоче. В кімнаті тіні. Вони ходять навколо мене. Вони мене бісять. Вони нервують голос в мене в голові. Він злиться. Ні, не він, вони. Вони просять мене прогнати тіні. Але я цього не роблю. Я не хочу, я боюсь залишатись з голосами наодинці. Шепіт стає загрозливим. Вся ніжність зникла. Тіні навколо мене рухаються все швидше. Мені страшно…
Чиясь рука на моєму плечі повернула мене до тями.
- Макс, все нормально? – запитав Саша. — Дідько, що з його шиєю?! Це ти зробив?
- Ні, бовдуре! Я, здається, казав не заходити! – гаркнув на нього.
Саша знітився, але мовчати він не збирався.
- Той чоловік сказав, що тут небезпечно, і що поліція вже в дорозі...
- Про кого ти говориш? – запитав я.
- Я не бачив, як він підійшов, – винувато сказав Саша. – Вибач!
Він тримався за голову. Не треба було особливих здібностей, щоб побачити, як там з’являється маленька гуля. Хтось відправив його в короткий нокаут. Я промовчав. Саша не справився. Нас спалили.
- Він сказав, що чекатиме тебе на мості через вокзал. Якщо ти встигнеш вибратись звідси…
Я не відповів. Десь далеко пролунали поліцейські сирени.
- Ходімо! – запанікував Саша. – Треба вшиватись!
- Зараз, – я поволі піднявся.
Коли ми проходили по коридорі я помітив, що двері в ванну кімнату були відчинені. Але я зачиняв їх. Чи ні? І чому я не звернув увагу на червоні плями на підлозі?! Чи звернув? Я не міг зібрати думки до купи.
- Ти заглядав туди? – запитав Сашу.
- Ні, – сказав він.
Я глянув на нього. Він не брехав. Треба було таки роздивитись, що там. Як ж той, хто вирубав Сашу, спритно підібрав момент. Як знав…
Я зайшов туди. Включив світло. В ванній все було в крові. Он звідки багряні струмки в коридорі. Вони текли з ванної.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Той, що обманює смерть
Mystery / ThrillerМакс на перший погляд - середньостатистичний пияк, бабій та скиглій. Він був би таким, якби не одна особливість - Макс бачить, коли хтось має померти. І вже в руках Макса - врятувати нещасну, чи ні. Адже смерть завжди вимагає когось на заміну врятов...
