Розділ 29.

96 11 0
                                    

Міст через залізничний вокзал представляв собою вузький перехід через колії та поїзди. Залізне кріплення, балки, перила та дерев’яна підлога. Щодня тисячі людей проходили ним на роботу чи з роботи. Був вже вечір. Кілька людей фотографувалось на фоні вокзалу, поїздів, що кудись рушали в таку спеку, та красивого заходу сонця.

Кілька молоденьких дівчат багатозначно провели мене поглядом. І це при тому, що я виглядав побитим, стомленим і старим. Куди вони взагалі дивились? Я всміхнувся їм, але продовжував крокувати. Вони захихотіли, навіть щось викрикнули, але це лише змусило мене почуватись старим. Молоді ще, наївні. Колись вони навчаться зупиняти чоловіків одним своїм поглядом, але це буде не сьогодні.

Я пішов далі. Дошки скрипіли від кожного мого кроку. Тростина вистукувала якийсь свій ритм на них. Я перейшов через перші чотири колії. Міст йшов під перекриття, а потім перила і балки заміняла стіна якоїсь будівлі з одного, та залізна, немов клітка огорожа з іншого боку. І згори звісно ж…

Я якраз встиг до них дійти. Піднявся по східцях і пройшов ще кілька кроків. Завжди було відчуття ніби ти в клітці. Позаду почулись кроки. Я знав коли люди йдуть за мною, а коли попри мене. І хтось таки йшов за мною. Дивно, що я не помітив цього раніше.

- Добре, що ти прийшов, – я обернувся до нього. – Думав, ти ще якось підставиш мене.

Він всміхнувся. Я ж просто дивився на нього крижаним поглядом. Таємничий незнайомець таки з’явився. З моїми здогадами час брати лотерейні квитки.

- Ти не здивований мене бачити.
- Не здивований.

Ще би. Це мало рано чи пізно статись. От і зустрівся з братом…

Все стало на свої місця. Ось для чого він з’явився в Наталки. Він забрав вдосконалений делірій. Він довідався про Едика. Як? Невже Наталя сказала йому? А я думав на священика. Він ж вимкнув Саші світло, хорошим ударом в голову. Але чому я його там не відчув? Він якось обдурив мої інстинкти. Я не знав, як, і розумів, що сам він мені не скаже.

Ми з ним були одного зросту. Переді мною стояв високий, красивий, атлетичний, молодий чоловік. Коротке русе волосся, вибрите на скронях, абияк стирчало вгору. Синя футболка, темні джинси, чорні кеди. Попри все він виглядав чисто, охайно. На лиці була акуратна борідка. Лице було пропорційним.

Той, що обманює смертьWhere stories live. Discover now