Розділ 37.

87 12 0
                                    

Марко привіз старого священика і Лілю. Я коротко пояснив, що треба робити. Отець Михайло щось пробурчав, але врешті погодився. Ліля погодилась без заперечень. Ми мусили розділитись по поверхам, щоб заважати мітці зафіксуватись на комусь одному. Марко роздав кожному гарнітуру для кращої комунікації.

***

- Макс, ти десь на шостий, - прогарчав Марко.

Я не відповів, я без нього знав куди йти. Саша справився з першою міткою. Дивно, але я чомусь навіть не припускав, що може бути інакше. Я вірив в його бажання допомагати і рятувати людей.
Значить, я вірив у нього. Я прискорився, перестрибуючи через сходинки. Перейшов на біг.

Свідомість виривалась з тіла, намагаючись поринути в звичні видіння. Ні, не зараз. Не потрібно цього. Швидко знайшов потрібну квартиру. Загупав в двері. Почулись повільні кроки. Відкрила жінка.

Вона не подобалась мені. Я взагалі не люблю такий типаж. Грубі зі всіма можливими звисаннями, чомусь теж в халаті, але червоному. Великі губи в колір халату. Над великими щоками ледь виднілись очі. А загалом вираз лиця виражав вічне невдоволення будь-чим. Таким людям непотрібна конкретна причина. Їм достатньо факту присутності чогось, чим можна бути незадоволеним.

- Ну? - запитала вона.

Я не встиг відповісти. В моєму вусі Марко вже пояснював Саші, який поверх наступний. Все? Так швидко?

- Господи, як в тебе це вийшло? - запитав Марко.

- Доброго дня, - привітався з жіночкою, намагаючись бути якомога більш ввічливим. - У вас є хвилинка поговорити про Господа нашого?

Вона звісно ж послала мене по відомому напрямку і хлопнула дверима в мене перед носом. Ну, ще одна врятована.

Допоки я спускався нижче, Саша зняв ще одну мітку. Пацан швидко вчився. Він прекрасно справлявся і без наших здібностей. Тепер настала черга Марка бігти, бо йому виявилось найближче. Мені було цікаво, як саме він буде працювати, як і що він говоритиме. Але не дано.

З міченим я перетнувся на сходах. Йшов з подібною гарнітурою у вухах та на когось лаявся. Брюки, сорочка, краватка. Діловий. Зараз він зашпортається і зламає собі шию... Повернувся у власне тіло. Нема часу роздумувати.

- На бетоні твердо, — звернувся до нього. — Про всяк кажу.
- Що? — не зрозумів той.

Той, що обманює смертьWhere stories live. Discover now