Той, що обманює смерть

Розділ 53.

Наталя зробила хитро. Стареньку хонду ми обміняли на стару ладу. Навіть отримали каністру бензину в подарунок від того хлопця, що його вмовила Наталя.

- Зміни номери, – порадив йому. – І цифри на двигуні…
- Та знаю! – він поправив кашкет на голові. – Не пальцем роблений.

Тоді ми востаннє повернулись назад в Івано-Франківськ. Ліля не говорила цілу дорогу. Вона вляглась на заднє сидіння і заснула. Чи вдала, що заснула. Тепер я сидів за кермом. Наталя тихо сопіла, міцно тримаючи свій рюкзак. Мені стало цікаво: що в ньому? Одяг? Бабські цяцьки? Ні, вона не така дурна.

Відповідь прийшла несподівано: Делірій. Її бабуся ж привезла запаси і залишила в неї на зберігання. А може вони були там і до того. От чого вона відмовлялась пускати мене в ту кімнату. Боялась, що я знайду його? Захотілось викинути її з машини і проїхатись кілька разів по її розпластаному тілу…

Ні – вирішив я. Вона ж мене не залишила в квартирі.

Ми приїхали до церкви отця Михайла. Там якраз закінчилась служба. Люди в святковому вбранні виходили з воріт та розходились по вулиці. На мене навіяв холод. І там мічені. Ні, я не хочу цього відчувати. Чому мої здібності не пішли геть? Не залишились в темряві навіяні приступом безумства.

Блять! Блятьблятьблять!

А як би ти тоді врятував Лілю? Як би ти познайомився з Кариною? Що б ти тоді робив без свого прокляття? Ти б жив без ніякої цілі, як більшість цих людей. Ти б був ніким. Пустим місцем, без призначення…

Я потряс головою. Голос всередині мене говорив словами Марка. В душу закрались сумніви. Що як мій брат правий? Що як всі ці роки він чинив правильно, а я ні? Всі ці роки я тікав від…

Тікав сам від себе.

- Ми приїхали, – розбудив Наталю. – Прокидайся.

Лілю будити потреби не було. Вона підвелась крижаним поглядом глянула на мене і вийшла з машини, так гримнувши дверима, що я смикнувся. Я знаю, я заслужив. Вона не така, як Карина. Карина мирилась з моїм способом життя. Вона знала, що я повернусь після всього.

Може й зараз вона чекає, що я поїду за нею. А може я сам себе переконую, що це не кінець. Яка в кінці кінців тепер різниця? Життя йде далі.

Отець Михайло про щось говорив з Марком. Саша стояв обабіч церкви, біля старого сірого шеврове. Спочатку я підійшов, привітався з ним. Капюшон закривав його побите лице. Але виглядав він впевнено.