Той, що обманює смерть

Розділ 74.

Я допоміг Лілі піднятись. Наші руки доторкнулись, погляди зустрілись. За весь цей час я й забув, яка вона красива. Моє серце наче охололо до неї, а тепер розігрівалось з новою силою. Вона не відводила від мене погляду.

Не тим місцем ти думаєш, – прошепотів голосок в моїй голові, але я не слухав.

Вона була дуже близько...

Наші уста зімкнулись. Вітер наче зник, а з ним і холод ночі. На мить ми злились в поцілунку і зникли. Ліля обійняла мене. Провела рукою по щоці…

Ляпас змусив мене повернутись в реальність. В очах забігали вогники. Мені знадобилось кілька секунд, щоб зрозуміти, що це Ліля зацідила мені ляпас.

- За що? – здивовано запитав її.

Ліля зацідила ще один, але я ухилився.

- Який ж ти… - Ліля аж захлинулась від обурення.

Я подумки перерахував той список, що підходив під завершення її думки. Ліля між тим перестала мене бити.

- Не чіпай мене! – пригрозила вона.
- Що я тепер зробив? – я не розумів в чому проблема.
- Ти брехав, зраджував, влізав в неприємності, ще й мене втягнув, а зібрався покинути мене! А тепер ти думаєш, що врятувавши мене, заробив вибачення? Не надійся!

Чомусь мені згадався той раз, коли я витяг її з делірієвого безумства в квартирі покійного Едика. Вечір тоді закінчився досить непогано. Але це було тоді. Тоді Ліля вірила мені, і дивилась на мене щенячими очима. Але час стер цю невинність.

Тепер Ліля виросла. Тепер від неї віяло холодом. Я розумів, що перетнув межу більше разів, ніж можна було пробачити. Я сів на краю даху, тому що коліна почали трястись від адреналіну. Вона мала право злитись на мене. Дістав цигарки.

- Вибач, – тихо сказав їй.
- За що ти вибачаєшся? – холодно запитала вона.
- За все. За те, що втягнув тебе у все це. За те, що втягнув тебе в свої проблеми.

Ліля зареготала. Такого я не чекав. Її дзвінкий сміх знову розрізав нічну тишу, та пересилив спонтанні потоки вітру.

- Дурень, ти Макс! – сміючись сказала вона.

Сказала та, котра кілька хвилин збиралась стрибати з даху – сказав про себе.

- Ти рятував мене вже чотири рази.

П’ять – подумки поправив її, але перебивати не став.