Той, що обманює смерть

Розділ 81.

Я провернув ключ і відчинив двері, пропустивши Сашу та Аліну. Залишилось лише забрати делірій. Я не міг віддати його Марку. Знав, як він використає його. Знаю, ці люди зіпсували крові багатьом, але щось мене стримувало.

- Я не буду тобі заважати, – збрехав я тоді.

Зараз я знав напевне, що він не отримає його. Марко, звісно, міг би його вже забрати, та це було сумнівно. Аліні та Саші я не сказав нічого. Вони знали для чого делірій, але сприймали вони це по різному.

Аліна радісно заплескала в долоні – вона хотіла поквитатись зі своїми кривдниками, і я її розумів.

Саша ідею не оцінив, але промовчав. Дарма, він теж частина команди (котра, правда, вже розвалилась), в нього було право голосу. Чесно кажучи, я занадто прив’язався до нього. Саша ризикував життям, щоб допомогти мені. Він став мені справжнім другом.

Навіть Аліні я симпатизував. Якби не вона, Тарас би завершив справу тоді в лікарні.

- А де твій брат нас чекатиме? – запитав Саша.

Я промовчав. Тоді я не став розповідати, ту страшну правду, що дізнався вчора. Не варто їм цього знати. Як тоді вони довірятимуть нам, знаючи, що один з нас пожертвує ними без вагань. Я то в їх очах став копією брата. Що ж нехай.

- Не можу дочекатись, доки та вся наволоч виздихає! – задоволено сказала Аліна.
- Я вже казав, що ти занадто енергійна?
- І миролюбна, – хмикнув Саша. – Пацифізм так і пре.
- Так я зможу спати з заплющеними очима, – її очі заблистіли.
- Ти і так можеш! – буркнув я. – Ти з нами, отже тобі нічого не грозить. Ніхто не зачепить тебе. Марко купив в них час і наш імунітет.

Хотілось додати: за делірій і свої здібності, але щось мені завадило. Аліна слабо посміхнулась. Я повернувся до старої шафи, відкрив потаємні дверцята і дістав невеличкий ранець. Відкрив його.

Перерахував. І подумки вилаявся.

Лише половина склянок. Бісів Марко, він чекав цього. Знав, що я приїду забрати делірій. Не знаю чому, але мене ледь не розірвало від істеричного сміху. Тепер все втрачає зміст. Я не можу його зупинити.

- Макс?! – Аліна покликала мене.

Я не звернув ніякої уваги. Рішення напрошувалось всього одне. Нехай Марко завершить задумане, але більше делірію в нього не буде. Ні в кого не буде.