Шляхтич

Розділ 7.

Карл впав на одне коліно. Він не чув нічого крім гуркоту власного серця. Очі заливала ворожа кров.

Він хотів піднятись, та не вистачило сил. Шабля стала слизькою від крові. Поряд лежали тіла козаків в перемішку з дикунами. Лежав і молодий козак, що рвався в бій. Стріла вцілила йому в око. Позаду, з проломаним черепом лежав той, що знущався з Карлового походження. Багато синів гетьманщини полягло і ще більше поляже.

Дикуни все перли й перли. Вони дерлись на стіни, лізли по тілах загиблих та скинутих.

- Вставай!

Карл не знав, чи то йому крикнули. Зараз, переведу подих, — відповів невідомо кому. Козак зліва від нього отримав списом у груди. Дикуни повільно, але вірно витісняли їх. Один з них вискочив перед ним.

Шляхтич підхопився і вдарив шаблею прямо в чиєсь лице. Вихопив з рук в тіла, котре не встигло впасти сокиру та ударив по руці, котра щойно зловилась за мури. Всюди лунав хор з криків, лайки та вересків.

Витягнув шаблю з трупа, котрий впав униз. Ще одного Карл розрубав від ключиці й до середини грудей. Він волав наче звір, не жаліючи горла. Кров заливала очі, він не дихав, а хрипів від утоми.

Руків'ям шаблі вдарив когось на драбині в лице. Звідкись взявся ще один козак і вони обоє з силою налягли на драбину, скинувши її вниз. До них приєдналось свіже підкріплення козаків. Дикунів скидали з мурів, звільняючи прохід. Передня стіна встояла.

Але не встояли ворота.

Таран таки пробив вхід і дикуни ринулись всередину. Сердюки зустріли перших дикунів списами та пострілами. Замість стрільців умить з'явились воїни з алебардами, опускаючи їх на голови горців. Семен в той же час виставив стрільців на вежі бастіонів і наказував не припиняти вогонь. Тіла дикунів вже нагадували гірські масиви.

- Ось так! — волав Семен. — Бий, убивай! Гир на них! З іншого боку Марко Рискаль робив теж саме.

Карл глянув на Владислава. Командир бастіону вже не виглядав спокійним. Він активно роздавав накази своїм козакам. Дикуни знову виставили нові драбини й дерлись нагору. Знову на мурах точився кривавий бій.

- Тримати ряди! — кошові волали з обох боків, але марно. Їх поволі, з великим жертвами серед дикунів, таки тіснили до мурів.

Сердюки внизу теж зазнавали тяжких втрат. З внутрішнього бастіону до них неслось підкріплення, та що зробить жменька проти величезної навали?

- Карл, відводи людей всередину! — голос Семена пролунав зовсім поруч.

Шляхтич не став сперечатись.

- Всередину! — заволав, що було сили.

Зовнішній бастіон з внутрішнім з'єднувались двома мурами, через вежі. Якщо дикуни захоплять і їх — палатиме весь бастіон.

Внизу гримнули внутрішні ворота. Владислав запечатав вхід. Тепер єдиний спосіб урятуватись — лише мурами через вежі.