Каблучка Аграфени

Глава 4. Вбивця

🎵 Anthesteria – Alone

Ближче до четвертої ранку Павло прокинувся від якогось шереху. Все ще сонний він пішов на звук. Той виходив зі спальні, де ночувала Інна. Двері були прочинені, проте, хлопець збирався постукати. Поки не побачив її. Замість піжами на дівчині була старовинна біла сорочка. Руки та ноги були забруднені в багнюці. На підборідді запеклася кров, що спускалася патьоками на шию. Вона ж замазала сорочку. Волосся дівчини було заплутаними та брудними. Подекуди навіть стирчало пір'я. Але найстрашнішим виявився погляд, який вона кинула на нього. Білі, порожні склери, немов у мерця. Вона ніби дивилася крізь нього. Від побаченого у Павла пройшовся холодок по шкірі. Вся його сутність кричала: "Біжи!". Але здоровий глузд говорив, що це ігри розуму. Такого не може бути. Тому він відкрив двері та увійшов до кімнати, окликаючи дівчину. Та стояла нерухомо, немов статуя. Хлопець хотів доторкнутися до неї, але та зробила крок назад. Не знайшовши кращого рішення, він голосно вигукнув її ім'я і схопив за руку. Очі дівчини ніби перекинулися, і в них знову з'явилися райдужки. Сама ж Інна нічого не пам'ятала. Лише відчувала мерзенний запах крові і її присмак на зубах.

Як тільки розвиднілося, друзі вирушили до місцевої знахарки. За сумісництвом бабусі Івана, чому Інна не особливо була рада. Подібними проблемами й з незнайомцями ділиться, не хочеться, що вже казати про сім'ю однокласника? Жінка була досить старою. Вона багато побачила за своє життя, і до сорока років позбулася зору.

Жінка приймала в літній кухоньці, де ніхто не заважав би їй усамітнюватися з духами. Всі стелажі та полиці тут були заповнені колбами з якоюсь рідиною. У банках були різні трави та комахи, яких розглядала Інна при вході.

- Так і будеш витріщатися, або підійдеш до старої? - Грубим голосом вимовила знахарка.

- Так, звичайно. Добрий день, Мар'яна Пилипівна. Я Інна Кириленко. Ви, напевно, не пам'ятаєте мене...

- Я сліпа, але з пам'яттю у мене все гаразд. Чого тобі треба?

- Я навіть не знаю, як сказати...

Паша стиснув кулак і, не витримуючи більше ні секунди, прошипів:

- Сьогодні вночі вона була десь і не пам'ятає де. Весь рот був у крові. Руки та ноги в багнюці вимазані. А коли я увійшов, замість очей у неї були білі сфери. Якого біса коїться? Вона то кровоточить, то ця кров зникає. То мертвих бачить. - Останні слова Павло вимовив обережно, поглядаючи на дівчину, щоб не сильно поранити її почуття.