Твоя. Назавжди.

9❤️

                               20 серпня, 1998 рік

      Кожне його слово ,наче тонким лезом різало моє серце. Я ніяк не могла усвідомити що відбувається. Здавалося, що я зараз у страшному сні і за мить хтось обов'язково мене розбудить. Але ні, цього не сталося. Очі Адама все ще з осудом дивились на мене, а він все ще продовжував говорити те, чого я зовсім не хотіла чути.
       - Не мовчи! Хіба не ти говорила, що змушена залишити мене? Хіба це не твої слова? Чому ти мовчиш, Анно? - кричить Адам, із кожною фразою підвищуючи свій тон. Я хочу заплющити очі і переміститись у якийсь паралельний всесвіт, де немає усього цього. Шкода, що мені так і ніколи не випаде така нагода і зараз я все ще змушена продовжувати цю розмову.
       - Я не розумію тебе. Я зовсім нічого не розумію. - мовлю я у відповідь хлопцю, а він лише простягає мені папірець, який щойно витяг з кишені.
       - Ось,глянь. Хіба це не ти попрощалась зі мною? - взявши листа у руки, я розгорнула його та побачила доволі знайомі фрази.

       "Тепло твоїх рук не зрівняється ні з чим. Про тебе можна писати нескінченнодовгі романи, малювати найвишуканіші картини та співати наймилозвучніші пісні. Твій ніжний погляд змушує мене сміятися, навіть, якщо на очах сльози. Ти став моїм принцом...А я стала твоєю принцесою. Твої поцілунки солодші за шоколад, а обійми тепліші за літо... Ти - все, що у мене є. Я кохаю тебе, Адаме,усім серцем кохаю. Ти подарував мені те, чого я так сильно хотіла і про що мріяла - своє кохання. Та і взагалі, ти подарував мені всесвіт. Мій всесвіт - це ти...
        Та сьогодні я відпускаю тебе, коханий. Відпускаю назавжди...Але в моєму серці ти будеш жити вічно. Я обіцяю тобі, що ніколи нікого не кохатиму так сильно, як кохала тебе. Я завжди берегтиму твої листи , як щось найцінніше та сокровенне. Як би важко мені зараз не було, але я змушена це зробити.  Ти назавжди будеш моїм, я завжди пам'ятатиму твій запах...Завжди носитиму той маленький кулон і згадуватиму тебе. Ти - найкраще, що траплялося зі мною в житті і я сподіваюся, що ми ще колись зустрінемося. Я стоятиму у своїй улюбленій жовтій сукні з ромашками у руках. Десь там, посеред того поля, у якому ти мене малював. Ти прийдеш і знову мене поцілуєш. І зробиш це так, неначе вперше. Я чекатиму цього дня,Адаме. Рахуватиму години до зустрічі з тобою.
        Пам'ятай, що я кохаю тебе усім серцем, Містере Вілсон. І кохатиму тебе до останнього свого подиху...
                Твоя назавжди, Анна Грейс"