ПОЦІЛУНОК СЛИМАКА

ПОЦІЛУНОК СЛИМАКА

Телефон мелодійно дзенькнув. «Танька. Розклад іспитів, мабуть, прислала», - дівчина озирнулася навколо у пошуках закладки. У цей час телефон ще двічі сповістив про надходження повідомлень. Старий, кишеньковий календарик знайшовся на підлозі, біля дивану. Швидко закинувши його поміж сторінок «Аркану вовків», книжки – бестселеру цього року, яку мати учора приперла з Києва, Юлька нарешті потяглася за телефоном. Фіолетова іконка «Viber» світилася цифрою три. «Лише три? Якось на Таньку не схоже», — подумала дівчина, натискаючи позначку.

ТАНЬКА

«Привіт, болячка! Ще довго хворіти збираєшся?»

«У мене новини – вбитися можна!»

«Я у грі! Прикинь, Сашко мені запрошення кинув!»

13.33

«Як тобі вдається накидати купу інформації і завжди ні про що?» – подумки звернулася до подруги, Юлька. Пальці дівчини швидко забігали по клавіатурі.

ЮЛЯ

«Привіт. Завтра виписують. А що за гра?»

13.34

ТАНЬКА

«Точно! Ти ж не в темі! Гра – бомба!

Потім розповім. Сашко зараз мене інструктувати буде.

Усе! Чмокі, чмокі»

13.36

ЮЛЯ

«А розклад де???»

13.37

Танька не відповідала. «Напевно зараз Сашка катує», – посміхнулася Юлька своїм, на жаль не веселим, думкам. Сашко. Її кохання з першого класу. Високий, вродливий, веселий хлопець. Про таких кажуть – душа компанії. Переможець майже усіх шкільних олімпіад. Гарний спортсмен. Гордість школи. Вчителі його обожнюють. Скільки дівчат ночами змочували подушки слізьми, мріючи про нього. Не оминула цю долю і подушка Юльки. Та хто вона, а хто він. Юлька сумно зітхнула.