Віола

Свобода

- Гей! — почувся сильний гамір в хаті біля селищного путівця.
- Ти куди побігла? — знову пролунав голос й, із хати вибігла чорнокоса дівчинка.
Вона помчалася на поле, що виднілося із вікна хатини. Її священна корова Гулька намагалася втікти від неї.
- Ні моя люба, ти від мене спроста не відчепишся.
Дівчинка взяла її, за майже протертий нашийник з маленким бубеньчиком і червоними стрічками, та повела до сараю. Прив'язала та сердито стала дивитися на неї промовляючи:
- Гулько, чом це ти так мене не поважаєш? Ти сьогодні достатньо випаслася. І без ображень будь ласка!
Та лиш у відповідь промичала.
- Муууу, — показала дівчинка їй язик.
А корова у відповідь почала крутити свою голову, так що бубенчик на її фіолетовій стрічці з причепленою ромашкою почав дзвеніти. 
- Віола! — почувся віддалений крик батьків.
Дівча відразу вибігла із сараю, зачинила його на замок і побігла до стривожених батьків. Вони стояли навпроти поля, з великими торбинами в руках.
- А я тут! — почала радісно посміхатися вона.
- Що з твоїми косами? — сердито запитала мати.
- Нічого, — дівчинка одразу перекинула їх собі за спину.
- Ти що загубила стрічку?
Та провела рукою по правій косі і голосно вигукнула:
- Я, напевно, у полі загубила, коли за Гулькою бігла. Адже вона намагалася втекти від мене! — промовила на одному подиху маленька.
Мама клацнула язиком і почала махати головою.
- В наступний раз, обережніше, бо це були мої найулюбленіші блакитні стрічки.
- Але ж я тільки одну загубила. Диви, є ще друга, ми її можемо просто розрізати.
Мати не відреагувала, та Віола лише опустила очі додолу від сорому.
- Так, дівчата, — почав говорити тато, — я вам куплю ще десять таких стрічок. Ганно, давай краще розповімо про свої плани, і вирушимо, аби не гаяти часу.
- Добре, Віола, ми їдемо до сусіднього села на заробітки. Декілька днів там побудемо, й повернемося. На тобі все хазяйство.
Дівчинка відкрила широко очі і дивилася на матусю.
- Гульку вигулюй, годуй, дої.
- Я не буду її доїти! — викрикнула чорнокоса.
- І де тоді ти будеш молоко брати?
- Сама приготую!
- Молоко? Цікаво як?
- Із квітів!
- Віола!
- Ну я не хочу доїти мою корову!
- Чому? Це звична справа, тим паче, раніше ти вже робила це.
- Я робила, але не с Гулькою.
До них під'їхав віз с пассажирами і тато почав грузити торбини.
- Так, Віола, не гугни, ми поїхали, ти сподіваюсь впораєшься.
Маленька зітхула і почала посміхатися татку, який почав показувати їй язика.
- Хай щастить! — викрикнула вона, коли віз відправився у дорогу.
Тільки батьки сховались за обрієм, як Віола голосно зітхнула й промовила:
- От дідько!

Вечоріло, небо переливалося рожево-фіолетовими кольорами, на якому з'являлися перші зірки.
Віола залізла на дах хатини та роздивлялася чудову красу небосхилу. Вона підняла руки в різні сторони, заплющила очі й з щирою посмішкою на малесенькому обличі, вкритому веснянками, вдихала свіже повітря останніх травневих днів.
Дівчинка могла би хоч все життя так простояти, але раптом подув прохолодний вітерець, та на руках Віоли, яка стояла в легенькій короткій сукні, вмить виступили сироти. Маленька зістрибнула з даху і забігла до теплої хати.
В цьому селі вони проживають тільки два роки, але Віола вже бездоганно в нього закохалася. Тут і таємна глибока річка неподалік пробігає, чарівний ліс заворожує своєю загадковістю і багато-багато зернових полів, в яких можна довіку блукати. Віолі подобається тут гуляти, роздивлятися красоти цього села, рослини, маленьких звірків, знаходити якісь таємничі та незвичні речі.
Друзів у неї тут немає, але вона і не сильно через це переймається. Їй більше до вподоби гуляти на одинці, так вона знаходить гармонію з природою, і займається улюбленою справою — поезією. Вона записує свої думки та мову природи, і із цього намагається зробити вірш чи пісню.
Батьки Віоли — соленики, торгують сіллю. Сама їх родина Чебуриченків — невеличка; два роки тому помера бабця, ось вони і переїхали до нового села, де залишилася її хата у спадок. Цікаво було те, що бабуся розповідала багато містичних історій про це село. Батьки завжди посміхалися з цього, але Віола пам'ятала кожне слово з її розповідей. Найулюбленішою оповідею дівчинки була про русалку: бабуся, напередодні Купальської ночі в повню, побачила у той глибокій річці русалку. Вона стояла оголена з розкішним вінком на голові, посеред заливу, і розчісувала свою гриву.
Дівчинка дуже захоплювалась цією історією, і мріяла все ж таки побачити ту зачаровану русалку. Але через те, що батьки не дозволяли їй гуляти вночі, вона таки, ще не навідалась на залив темної ночі. Можливо, сьогодні і був її шанс на здійснення давнього бажання. Тому Віола з'їла свіжий пиріжок з картоплею, який матуся приготувала їй, тільки но перед від'їздом, вкрилася теплою ковдрою, і сіла на піч, завзято дивлячись у вікно.