Доля чаклунки

Глава 12

Чиста неконтрольована магія вирвалась із Бажана, та навіть такий удар не зміг відчинити двері. Чоловік скрикнув з відчаю, стукнувши по стіні кулаком. Царство Наві завжди приносило йому безліч проблем. Одна лише його повелителька чого варта. Він не може дозволити Марі перемогти знову!

– Силою їх не відчинити, – поклала Леся руку на його плече.

Цей жест заспокоїв та змусив зосередитись. Вона права. Якщо є замок, значить повинен бути ключ! Бажан ще раз оглянув двері. Ті все ще стояли наче моноліт і зовсім не бажали відчинятись. Але дещо все-таки змінилось. Плита на стіні, куди поцілив його кулак, тріснула та осипалась. Під нею щось було. Він голими руками відривав верхній шар каменю, поспіхом завершуючи роботу, яку почав його гнів. Треба ж! Наставники завжди говорили, що справжній волхв повинен контролювати свої емоції. Ставити голос розуму вище імпульсивних поривів. Та, якщо чесно, в нього ніколи не виходило. Хіба може той, хто що щось приховує, прикидаючись холодною брилою, нести світло людям? Він щиро вважав, що емоції, навіть такі негативні як гнів, створені для того, щоб дати можливість проявити себе. Показати те, що живе в тобі всередині.

Він уважніше роздивився зображення, що з'явилося з-під каменя. Це був барельєф сонця з людським обличчям. Риси правильні та гармонійні. Промені, що виходили з нього, нагадували чи то волосся, чи то язики полум'я.

– Стіна наближається, Бажане! – нагадала чаклунка, помітивши, що він застиг на місці, обдумуючи побачене.

Повагавшись, він натиснув на барельєф. Той піддався, втискаючись глибше та утворюючи невелику нішу. Почулось клацання, але двері не прочинились навіть на міліметр.

– Повинні бути інші барельєфи! – він обережно простукав стіну з іншого боку дверей, а, відчувши під однією з плит пустку, розбив її та натиснув на зображення.

– Місяць? Може потрібно було одночасно натиснути на них? – запропонувала чаклунка.

– Ні, це повинно щось означати. – задумливо відповів Бажан. – Ми шукаємо смолоскип. Можливо, це щось пов'язане з вогнем.

– Або з істиною, – осяйнуло Лесю. – Три речі, які ніколи не сховати: сонце місяць та істину. Це мантра. Мій дід, старий наг, повторював її, коли маленька я виправдовувалась, що не брала солодощів. Але, руки в розтопленому шоколаді завжди мене видавали, – вона усміхнулась цьому спогаду, та повністю насолодитися ним не було часу.