Криваве полювання

Розділ 15

«Немає ні героїв ні злодіїв. Є по різному розказані історії.» — С.

До вітальні з повним кошиком їжі увійшов Маркус. На його волоссі ще не встигли розтанути кілька сніжинок. Ніс та щоки заланіли від холоду. Він окинув кімнату розсіяним поглядом. Було тихо, тільки шерхіт книжкових сторінок та поскрипуваня половець під його ж ногами різали слух.
Тео одразу схопився з нагрітого місця на дивані і кинувся до хлопця, нявкаючи. Він плутався під ногами, мало не перечипивши Маркуса. Той, проігнорувавши кота, поставив усе на круглий стіл. Альва, не відриваючись від пошарпаної книги, за якою, здавалося, просиджував увесь вільний час, потягнувся за шматочком в'яленого м'яса.
— Молодець, пташеня. Я якраз зголоднів.
Маркус пирхнув, сів у крісло навпроти і обвів Альву уважним поглядом. Його поставу, впевнену проте розслаблену. Ознаки його «проклятості», біле волосся та бліду шкіру. Зміїні очі. Загострені нігті. Клики зараз були заховані, як і язик. Хоча, він був не певен що до язика Альви.
Куточок його губ сіпнувся. Пальцяці тарабанили по бильцю крісла. Пам. Пам. Пам.
— Де Мег? — поцікавився хлопець зрозумівши що її ніде не видно.
Кіт продовжував крутитися біла столу. Чорний розпущений хвіст час від часу посмикувався, а золотаві очі уважно гіпнотизували корзину.
— Щойно пішла до ванної і зажадала, щоб ніхто не вривався туди. Здається, мала вирішила влаштувати собі пінну вечірку, — знизав плечима Мільвус.
— Так, і чому ж вона тебе не запросила з собою? — глузливо помітив Маркус, бажаючи зачепити проклятого, але той зовсім не звернув уваги на сарказм. Навіть навпаки, наче зрадів цьому запитанню.
— Ось-ось, повністю з тобою згоден, — з напівусмішкою, прожувавши шматочок конини, відповів Альва, нарешті відволікшись від пошарпаних коричневих сторінок. Він закрив книгу і повернувся всім кормпусом до нього.
— Чого такий невдоволений, мисливцю? — піднявши брову, поцікавився Альва.
Маркус насупився. Між брів пролягла неглибока складка. Схрестивши руки на грудях, хлопець знову оглянув проклятого. Він наче шукав загублений шматочок пазла. Щось, що пояснило б його недобрі передчуття.
— Пташеня, ти так пильно розглядаєш мене, бо закохався?
Він схилив голову трохи на бік. Очі Альви звузилися до щілок. Губи розтяглися в посмішці.
— Що в тебе за татуювання? — старанно ігноруючи веселий настрій співрозмовника, озвучив своє запитання Маркус.
Горіхові очі метнулися до обличчя змія, намагаючись вловити кожну дрібницю його реакції, зміни у погляді, міміці. Але все, що він побачив, як проклятий закотив очі. Альва роздратовано прицмокнув:
— Може, мені ще роздягтися, мисливцю?
— Альво. Якщо треба буде, я скажу.
Посмішка на його обличчі погасла. Чи то його дратувало саме питання, чи то сам тон яким йому відповіли. Веселість зникла.
— З чого б така цікавість?
Брови проклятого піднялися вгору. Бурштинові очі небезпечно блиснули. Маркус навіть задумався, чи це не погроза? Чого йому вартувало б вбити його, поки він спатиме? Чи навіть просто зараз?
«Чи хвилюватиметься Мегумін, якщо я зникну? Чи повірить Альві на слово, і просто про все забуде?»
— А чому б і ні?
Маркус знизав плечима, продовжуючи свердлити Альву поглядом. Він не збирався його боятися. Вони ніби грали в моргалки. Кожен чекав, поки супротивник першим відведе очі. Тео скористався нагодою і, застрибнувши на стіл, стягнув засмажений шматок м'яса.
— Але ж негідник! Кіт поганий! — роздратовано загарчали хлопці. Вийшло в них на диво синхронно.
— Може, позбудемося його? — кинув риторичне питання Маркус, але його співрозмовник все одно відповів.
— Я вже пропонував, але думаю...
— Скільки можна порушувати це питання? Ніхто не чіпатиме Тео і пальцем! — схрестивши на грудях руки, скрикнула Мегумін.
Коли вона встигла вийти, залишалося загадкою.
Погляд зміїних очей ковзнув темною шкірою, досліджуючи кожен вигин і кожну відкриту ділянку. Дівчина зіщулилася і перевела погляд на Маркуса. Помилка. Краще було одразу ж прихопити з собою рушник і відшмагати обох. Його очі звузилися, на губах з'явилася схвальна посмішка.
Якого біса вони обоє так на неї витріщалися?! Мегумін зніяковіла.
Нехай вона і звикла спати в одному ліжку з хлопцем, але до таких поглядів... Ні, це було для неї чимось новим, тим, на що Мегумін просто не знала, як реагувати.
— Гей! Мої очі тут! — Вона замахала руками перед обличчям. — А не тут!  Дівчина кивнула на свої груди. Хоча особливого ефекту її дії не мали. На губах Альви з'явилася хижа, задоволена і водночас дбайлива посмішка. Маркус пирхнув, в його очах танцювали веселі іскорки.
* * *
Джесс викроковував кімнатою, зчепивши руки за спиною. Його хода була важкою та незграбною. Минуло кілька днів, а шукачі так і не напали на слід змійки та його іграшки. Це розлютило проклятого. Втім, ситуація склалася дещо інакше. Дехто з шукачів все ж таки напав на слід, але їх усіх перебили. Та ще й хто? Бісові артисти! Ніхто ж не знав, що вони виявляться колишніми сторожами підземель?! Така кардинальна зміна діяльності дуже дивувала Джесса, але хлопець зациклився на іншому. Він став майже одержимий ідеєю помститися Альві та його любій подрузі. Він так довго на це чекав...
У двері постукали. Проклятий грізно загарчав, схопив напівпорожню пляшку з-під віскі і кинув об стіну. Волога пляма спиртного розтяглася по кремових шпалерах. Уламки побрязкуючи розлетілися по підлозі.
— Що?! — Він обернувся до входу, та тихо видихнув.
У кімнату, хитаючи стегнами, зайшла блакитноока блондинка. Її довге волосся було зібране в акуратний хвіст, перев'язаний червоною стрічкою. Такого ж кольору светр із глибоким вирізом був заправлений у чорні штани з високою талією. Товста підошва чобіт гулко стукала по дереву. Знедавна вони почали пересуватися доволі часто.
— А-а, це ти, Єво, — менш злісно промовив Джесс.
Дівчина усміхнулася одними губами, погляд лишився байдужим.
— Я, чи ти сподівався побачити когось іншого? — зверхньо кинула, не зводячи з нього хижого погляду.
Він посміхнувся. Зблизнули гості жовті зуби. Його око так і не загоїлося після тієї ночі, що здавалося дуже дивним. Джесс, як і всі прокляті, мав швидку регенерацію. З обличчям у шрамах, огидним характером і закривавленим отвором замість одного ока він виглядав ще більш жахливо.
Ось тільки іноді, поки ніхто не бачив, Єва дивилася на Джесса сумним, повним жалю поглядом. Причини якому ніхто не знав. А запитати про це — не наважувалися.
— Єво, ти обміркувала мою пропозицію?  — посміхаючись поцікавився Джесс.
Дівчина помітила, як він хтиво роздягає її поглядом, особливу увагу приділяючи декольте. Вона втомлено зітхнула, проте це було саме те, що потрібно. Нехай краще розглядає її і більше погоджується з тим, що каже. Єва сама обрала таку стратегію.  Злотовласка любила використовувати всі свої переваги. Грати по-великому. Та і взагалі гратися з чоловіками.
— Дякую, але я, мабуть, відмовлюся.
Джесс хмикнув собі під ніс, але вирішив, що сперечатися не буде. Не зараз принаймні. В нього були й інші клопоти. Наприклад клокочущий всередині гнів.
— Як хочеш.
Він вмостився в крісло, відкидаючись на широку шкіряну спинку.
— Ти все ще намагаєшся вистежити їх? — ніби ненароком поцікавилася Єва.
Дівчина, не церемонячись, підійшла до тарілки з рибними шпажками і взяла одну з них, щоб скоротити час в очікуванні відповіді.
— Звісно. Не думала ж ти, що я все залишу ось так?!
Хлопець знову розлютився, його плечі заходили ходором.
Звісно вона так не думала. Але сподівалась що в нього виявиться більше здорового глузду. Помилилася. Якщо ж він вирішив стояти на своєму та спробувати помститися Альві... вона точно помилилася.
«І як тільки Клод його терпить?» — майнуло в голові проклятої, але Єва одразу ж відігнала непрохані думки. Зараз слід було зосередитися на основній меті. Єдиній причині по якій їй приходилося тут знаходитися.
— Може б саме так і вчинити? — Єва вкинула до рота чергову шпажку і плавно облизнула нижню губу.
Здорове око проклятого уважно стежило за цим жестом, жадібно вбираючи його до найменшої деталі.
Колись, дуже давно, вони товаришували. Можливо, він був у неї закоханий. Проте той Джесс зник. Чи краще сказати, щезло все хороше що в ньому було. І не можна сказати що в цьому не було долі її провини.
Як нудно, скільки він міг вестися на це? На обличчі Єви з'явилася глузлива посмішка, яку вона не змогла втримати. Чудове почуття — відчувати перевагу і владу над іншими.
— Ні. Вони мають заплатити за скоєне!
Він стукнув кулаком по столі. Той тріснув від сили удару. Кілька щепок полетіли в сторони.
— Збираєшся їх вбити? — проклята відкинула неслухняний локон волосся собі за спину.
На обличчі Джесса відбилася до жаху широка і кровожерна посмішка. Оголився ряд передніх жовтих іклів.
— У мене є цікавіша ідея.
«Навіть уявити не можу»
— Так? І яка ж? — трохи нахиливши голову набік, Єва вдивилася в шалене обличчя.
— Незабаром ти про це дізнаєшся, і це для них буде набагато гірше за смерть.
Золотовласка кивнула. Джесса вже було не відмовити. Доведеться діяти інакше. Адже чого-чого, а от жорстокості навчили його вони...
* * *
Після невеликої невдалої суперечки, всі троє вирішила прогулятися Еймсом. Тобто як вирішили... Їхні життя мало не висіли на волосині, тому Мегумін переконала хлопців розвіятися і скористатися тимчасовим затишшям для прогулянки старим містом. Поки вона, йдучи на кілька кроків попереду, захоплено розглядала архітектуру, Альва і Маркус, зітхаючи, пленталися за нею.
Через якийсь час проклятий скосив погляд на хлопця і цокнув язиком, хитаючи головою.
— Чого тобі, змійко?
Повітря наче наелектрищувалося в передчутті нової суперечки.
— Чого ти в моєму одязі? — піднявши брову, поцікавився хлопець.
— Тобі що, нічого робити, крім як приставати до когось? — відповів таким самим поглядом Маркус.
Вітер відкинув чуба йому на очі.
— Як бачиш, пташеня, — знизав плечима Альва, задоволений, що вже почав дратувати свого супутника.
— Змійко, якщо ти хотів, щоб я з тобою потискався, то міг би так і сказати. Але в будь-якому разі, тобі нічого не світить, — в'їдливо сказав Маркус, і проклятий розреготався.
— У тебе надто висока самооцінка та бурхлива фантазія, мисливцю. Чи ти приймаєш свої бажання за дійсність?
— У тебе... — договорити Маркус не встиг, Мегумін розвернулася до них і, схрестивши руки на грудях, закотила очі.
— Ви можете заспокоїтись? Поводитесь як діти малі!
Вони перевели погляди на неї.
— Мала, а ти що думаєш про трійничок? — погравши бровами, весело поцікавився Альва, стежачи за тим, як змінюється в обличчі дівчина. Вона мовчала, чи то не знала що сказати, а може й просто не хотіла з ними говорити після такого. — Та заспокойся вже, я все одно не збирався тобою ні з ким ділитися.
Проклятий задоволено посміхнувся, коли Мегумін, невинно кліпаючи, застигла на місці. Боги, як же йому хотілося її поцілувати! Цього разу хлопець навіть не здивувався своєму бажанню. Хоча Альва визнавав, що подібне аж занадто швидко стало для нього чимось нормальним.
— Змійко, не пішов би десь... у бік лісу?  — вигукнув Маркус, тим самим звернувши увагу на себе.
— Тільки якщо ти підеш зі мною, пупсику, — відповів проклятий.
— Ідіть куди завгодно, тільки без мене, — з тяжким зітханням висловилася Мегумін і розвернулася до них спиною, намагаючись поринути в атмосферу міста.
Вдень, при сонячному світлі, Еймс виглядав затишніше, і не так жахливо як раніше. Від вулиць віяло життям. Біля будинків гралися діти, кидаючи один одному пошарпаний м'ячик. Від їхнього веселого крику зграйка голубів, б'ючи крилами, злетіла в небо. Золотисті промені танцювали по каменю та дахах. Химери і горгулі більше не здавалися такими зловісними.
— Як думаєте, Джесс вже заспокоївся і перестав шукати нас? — зненацька поцікавилася Мегумін.
Альва похитав головою.
— Ні, знаючи Джесса... Він не заспокоїться.
— Тобто нам тепер доведеться все життя ховатися? — піднявши брови, перепитав Маркус. Навіть не помітив як вписав себе в їх компанію і на майбутнє.
— Ні, я щось придумаю. Ми якось позбудемося Джесса. Не турбуйтесь, — надто впевнено заявив Альва, і у відповідь на недовірливі погляди лише посміхнувся.
— Ну, а що ми збираємося робити до того часу?
Мегумін кивнула — її теж цікавило це питання. Альва хвильку мовчав, обдумуючи те що збирався сказати.
— Було б непогано рушити далі. Еймс — одне з найближчих до Дарквіля міст, тому я майже певен, що мисливці незабаром прийдуть сюди.
— І ти так спокійно говориш про це?! — заволала Мег.
— І, що важливіше, говориш лише зараз? — насупився Маркус.
Проклятий тяжко зітхнув.
— Годі вам, заспокойтесь. Ви ж обоє були втомлені, нам усім був потрібний відпочинок. Хто знає, коли наступного разу вдасться розслабитися?
Якщо вони й хотіли заперечити, то не встигли. З-за спини долинув уже знайомий чоловічий голос.
— Альво, Мег, Марку! Як добре, що з вами все гаразд!
Трійця здригнулася та обернулася на звук. Їм назустріч швидко йшов Крейг. Радісно усміхаючись, проклятий оглянув тріо. Сам хлопець виглядав трохи пошарпаним, але серйозних ран або не було, або їх вдало приховував екстравагантний одяг.
— Крейгу! Боги, як ви? Як решта?
Проклятий добродушно обійняв Мегумін. Так, наче був її старшим братом.
— Все гаразд, я ж казав, що мої артисти — добрі бійці.
— Дякую за все, що ви зробили для нас.
Маркус усміхнувся проклятому в яскравому костюмі і поплескав його по плечу.
— Все в ім'я кохання, друже мій! — підморгнув він Мег та Альві. Ті переглянулися, на обличчі Марка з'явилася дивна усмішка, трохи сумна, але, на щастя, артист цього не помітив.
— А де Тео?
Крейг озирнувся, і Мегумін махнула рукою.
— Він залишився в готелі.
— Ясно. Ну, як ви дивитеся на те, щоб справити весілля?
Мегумін ледь не ляпнула: «Яке весілля?», але вчасно схаменулась. Проклятий тим часом не замовкав.
— Чи ви ще не встигли скріпити себе узами шлюбу? — Він глянув на їхні руки й засяяв. — Ні! Отже, ми повинні зараз же це виправити!
Маркус мало не пирснув зі сміху, але розумно замаскував свій смішок під кашель. «Ну, і як ви викрутитеся з цього?» — регочучи про себе, подумав він, дивлячись на своїх супутників. 
Цього точно ніхто не очікував.
Мегумін з Альвою подивилися один на одного. Мег натягла усмішку, але в очах відбивалися здивування, паніка і легкий переляк.
— Та-ак. Ні-ні. Так не піде! Ходімо!  Спочатку вас треба одягнути, не будете ж ви в такий чарівний момент одягнені в це! — не слухаючи заперечень, Крейг схопив їх за руки і потягнув повз старі будинки, яскраві крамниці і граючих діток. Прямо до артистів, що з радісними криками побігли їм на зустріч. Хлопців було помітно ще з далеку — їхнє строкате вбрання приковувало до себе погляди всіх перехожих. Мегумін кинула на Альву погляд, що просив зізнатися у всьому. Але він ледь помітно хитнув головою.
«Не можна зараз ось так взяти і розповісти все! Вони ж встряли у великі неприємності через нас, та й здається, декого з артистів не вистачало!».
Мегумін простежила за його поглядом. Коли вони підійшли ближче, відразу стало зрозуміло, що бій пройшов не без втрат.
— У нас з'явилася робота! — крикнув Крейг, і прокляті без зайвих слів зрозуміли, в чому справа. Почали радісно перешіптуватись і з захопленням оглядати «заручених».
— Боги! Ви що, жартуєте? — вигукнула Мегумін, коли купа рук потягла її до себе.