Бездоганна примара

Скорбота

СКОРБО́ТА- почуття, викликане глибокими переживаннями, стражданнями; печаль, сум; протилежне радість.

- Тобі не здається, що ми їдемо занадто швидко?..Олівіє, ти хочеш нас убити?
Страх. Паніка. Кров, що повільно заповнює салон автомобіля. Покриває ноги.
- Ти ж знаєш, це ти мене вбила.

Різко прокидаюся, відчуваю жар у всьому тілі. Через декілька секунд розумію, що звук, який мене розбудив - це дзвінок телефону. Тру ще сонні очі і приймаю виклик.
- Що робиш ?- у вухо врізається веселий і гучний голос Френ.
- Сплю.
- Як це? Вже обід.
- Вихідні. Можу собі дозволити,- сідаю, відчуваючи легке запаморочення. Светр прилип до мого тіла.
- Сьогодні п'ятниця, Ліві. В нас пара через годину.
- Чорт.
Я заплуталась в днях. Треба терміново піти в душ і поквапитись, якщо я збираюся встигнути.
- Ти щось хотіла?
- Так, я тут подумала... А яке прізвище в Алана?
Відчуваю тремтіння, яке проходить усім моїм тілом від згадки цього імені. Кілька секунд мовчу, а тоді повертаюсь до тями і відповідаю:
- Томсон. Чому питаєш, якщо сама знаєш?
- А ти подумай?
Тільки хочу почати докоряти подрузі за те, що вона займає мене головоломками з самого ранку, як дівчина випереджає мене і говорить:
- Ну, таємний незнайомець Т.
- Френ!- я кричу настільки гучно, що мій голос зривається. Остаточно прокинувшись, відкидаю ковдру і зриваюся на ноги.
- Може, це якийсь його родич?
- Ні, Френ,- в мені закипає злість,- це - Алан. Бо він насправді не помер. Сховався десь і тепер надсилає мені ці листи, суто заради приколу. Розіграш такий,- після цих слів скидую виклик, і мій телефон летить кудись вбік.

Я люблю Френ. Я полюбила її ще в першу нашу зустріч, коли вона запитала, чи можна сісти поруч зі мною, так тепло посміхаючись. То був мій перший день в університеті. Я думала, що, як завжди, буду сама. Мені було так некомфортно знаходитись в тій великій аудиторії, зі стількома незнайомими людьми, але з нею стало легше. Бо мені не потрібно було багато говорити. Говорила вона. Про те, звідки родом, чому приїхала сюди, про своїх батьків і, здається, про все на світі. Відтоді нічого не змінилося. Вона, мабуть, моя найперша подруга. Справжня подруга. Тож... я ціную її, так, але Френ ніколи не знала, коли варто зупинитися і змовчати. Вона і Алана ніколи не любила. Здебільшого через те, що він був другом її колишнього хлопця. Навчалися разом на в нашому універі. Власне, Френ нас з ним і познайомила...