- Мама?
-Я бачу ти дуже сумувала за мною, раз така реакція.
-"Дуже" сумувала.
До нас вийшла Ліза.
-Ольга Сергіївна, добрий вечір.
-Хоть хтось радий мене тут бачити. Добрий вечір, Лізочка.
-Проходь, мам. Почувай себе як вдома.
-Братику, ми можемо поговорити?, - ми піднялись на другий поверх, - що вона тут робить?
-Це довга історія.
-А ми нікуди й не поспішаємо. Розказуй все з самого початку. Що це за цирк?
-Вона зв'язалася зі мною тиждень тому. В неї рак головного мозку, тут вона буде проходити лікування. Їй потрібно десь жити, тому попросилася до мене. Я ж не міг рідну матір не прихистити.
-Жора, вона нам сама дала зрозуміти що ми їй не потрібні абсолютно. Вона переїхала в Італію, до свого коханця Марка. А як тільки зрозуміла що вона хвора нікому не треба, то й діти стали потрібні.
-Мамо, навіщо ти таке робиш? Чому ти кидаєш нас?
-Ти вже доросла дівчинка, тобі 16 років вже. Маєш мене зрозуміти. Вашого батька я не любила зовсім. Просто статус та гроші. А Марк то моє кохання.
-Ви могли просто розійтись і не мучити себе і нас, - в дівчини почалася істерика, - а зараз тобі просто наплювати на своїх дітей.
-Правильно, як ти догадалася. Мені на вас всерівно. Ні ви, ні ваш татусь мені не треба, - застібаючи валізу сказала жінка, - більше мене не буде в вашому житті. Бувайте щасливі.
-Ну не можу ж я її вигнати з дому.
-Добре, це твій дім і роби що хочеш, - я зайшла в кімнату по речі і спустилась на перший поверх, - Ліза, пака.
Швидко взувшись, я подзвонила до Антона і вийшла з дому.
-Привіт, ти ще не спиш?
-Іра, чому ти плачеш? Щось сталось?
-Ми можемо зустрітись?
-Так, куди під'їхати?
-До того самого кафе де ми сиділи сьогодні.
-Добре, через 5 хвилин буду
***
-Ірусь, що сталось?
-Мені зараз просто необхідна чиясь підтримка, - я переказала йому всі пригоди що сталися зі мною.
