Загублені страхом

Пролог

   24 серпня 2019

Сьогодні я вмерла

Процес триває вже довгий час. Моя смерть розпочалась в червні. Перший удар наніс однокласник Павло, коли згвалтував мене. Він мій вбивця. Було би не так погано, якби мешканці Кононівців, як завжди, не забули, що це зробив він, а не те, що це просто сталось. Тепер всі пам'ятають лише, що я шлюха. Іноді здається, що жителям тут систематично промивають мозок, позбавляючись від всього «непотрібного».

Ну а далі кожен, кому не ліньки, тикав пальцями і кричав, що я класно даю. Цим самим скорочуючи відстань між мною і могилою.

Але сьогодні я добила себе сама походом в магазин. Зустріла там свою НЕкласну керівничку. Анджела була би не Анджелою, якби не присоромила мене перед натовпом людей. На весь магазин крикнула, що я займаюсь сексом зі всіма підряд. В мене навіть не вистачає емоцій, щоб виразити, яка вона кончена.

Звичайно, я повинна була очікувати від неї подібну витівку, але... Чорт, я не можу вигадати виправдання своїй реакції, адже... це і справді було очікувано. Це добило мене. Схоже, від моєї психіки не залишилось нічого.

Тепер тут пусто. Це місце забрало все.

Я хоч і зараз змогла би розпороти руки, але... хочу, щоб в моїй смерті був сенс.

Тільки що записала відео для людей... що врятують Кононівці. Надіюсь. Дивне відчуття. Ніби написала передсмертний лист. Можливо, так і є. Знову. Коли це сталось? В який момент свого життя я стала так спокійно говорити про смерть? Тим більше, про свою. А чому б і ні? Все ж таки, в життя завжди один шлях. Люди лише обирають кількість поворотів в ньому.

Збираюсь на зустріч з моїм вбивцею. Постараюсь залякати його. Якось несправедливо: це місто вбило мене, а я хочу його врятувати. Стокгольмський синдром - не інакше. Чи, можливо, я просто егоїстка.

Спустилась до вітальні. В світлі палкого західного сонця, що проривалось через вікно, мама накриває на стіл. Тато навіть старається допомагати. Спостерігаю рідкісні моменти, коли ці обоє не сваряться. Хотіла би я пожити трохи довше, лише заради цих моментів. Хоча, невже воно цього не варте? Тисяча пережитих перепалок і один щирий сімейний вечір. Ні, не варте. Тому я знову тікаю. Мене ніхто не зупинив. Відчула себе непотребом.