Дискрет ("Емпати". Книга 2).

Глава 2. (Не)усвідомлений вибір

Наступний тиждень пройшов для Кая під егідою передозування. Організм, остаточно замучений хімією та нестабільними дозами безжально мстився господареві. Не перший раз, але вперше з такою жорстокістю. До того ж емпат зовсім не міг згадати, скільки таблеток зазвичай він випивав в день, так що стабілізація дози виявилася справжнім експериментом.

Судячи з того, як у нього розколювалася голова, з цифрою він явно не вгадав.

Підпираючи спиною стіну, Кай безцільно ковзав поглядом по конспекту, не розуміючи жодного слова. Від дрібного густого почерку Лейли починало рябіти в очах та нудити, ніби він намагався читати в автобусі, що скажено скакав по вибоїнах.

Уперто прихопивши з собою зошит, емпат поплентався на кухню, ваблений ідеєю про чергову чашку кави. На підвіконні вже нагромаджувався цілий ряд таких, напою в яких здебільшого залишалося більш ніж половина. Але Кая приваблювало саме передчуття аромату і пряного смаку, а не процес його поглинання.

На півдорозі до кухні його перервало обережне шкрябання по дверях. У грудях тривожно забилося серце, але глянувши на екран телефону, емпат приречено зітхнув. Пари в інституті закінчилися, почалися години відвідування.

«Я занесу сьогодні навчальні матеріали?» – невпевнено запитував Себастьян. Оповіщення прийшло дві години тому, залишаючись непоміченим до цього моменту.

– Не отримав відповіді й все одно тут за розкладом, – вголос пробурмотів Кай, прямуючи до дверей.

Жодної радості від подібних візитів він не відчував, але виганяти аудіала було все одно, що роздавати стусанів цуценяті. Той щиро вважав, що «хворому» потрібна компанія та апельсинчики. Або абрикосики. Що завгодно, аби не приходити з порожніми руками.

Кай приречено уп'явся на черговий поліетиленовий пакетик.

– Виноградик? – постарався придушити скептицизм емпат, але спроба провалилася.

– Продавець сказав, що останній в цьому сезоні, – зі щирою радістю труснув Себастьян своєю здобиччю.

Відступившись, Кай пропустив гостя всередину і завозився із замком. Пальці не слухалися навіть сильніше звичайного, і йому хотілося до біса відірвати їх разом з руками. А також ногами й всіма тремтячими частинами тіла.