Час для змін

Моя історія

Привіт, мене звати Ірен мені 21 і мій день починається з сигарети. В основному я не маю стабільної роботи, працювала я всюди де тільки могла, офіціанткою, баристою, в офісі, на заводі і навіть в інтернеті. Працювати було важко, особливо коли потрібно бачити і мило посміхатись людям, яких просто хочеться вдарити від тупих питань чи просто від того що вони відривають свій рот, я не люблю людей, вони напрягають і дратують мене. Але потрібні гроші, щоб не жити на вулиці і трохи поїсти. 

Кожного вечора коли я приходила в порожню квартиру було тихо і не звично знаходитись в цій пустоті, але мені це подобається, особливо коли в тебе є що випити під цю тишу. Я просто після роботи приходила додому і пила бутилку, або дві, вина. Це буває раз або більше на тиждень, потім збираю своїх друзів і ми їдемо в бар і цілу ніч п'єм, у всі дири заливаємось. Я взагалі коли твереза можу бути дуже навіть тиха і спокійна, але коли я вип'ю, всю увагу люблю привертати до себе, подобається чудити, подобається знайомитись і розводити мужиків. Мені їх вже не шкода, якщо вони вступають в мою гру чому я маю їх жаліти? Я топлю до останнього, витягую алкоголь і потім просто розвертаюсь і йду геть. Заносить мене і на барну стійку та починаю танцювати і нікого не бачити, бувало що і падала з бару і було багато травм на ранок, але це тоді мене мало хвилювало. Бувають і моментами коли я ловлю ПА або білку, і тоді в мені включається режим кіборг-вбивці. Вся моя агресія і негатив за весь період просто виходить з мене і я починаю бити того хто перед мною, це бували і мої друзі, мені просто здається що в мені живе дві людини і я просто не можу знайти цей перемикач, щоб виключити всю цю свою темну сторону і перестати зриватись на людей. Тільки під ранок я вирубаюсь і сплю мінімум до обіду. Такий спосіб життя в мене вже близько рік, я тупо за рік так скотилась на саме дно. 

Батьки в мене хороші, ну типу тато не піднімав на мене руку, мама могла вдарити нормально так по голові, по плечах і не важливо чи тапком чи ременем, але таке бувало. В них також були не просто стосунки, вони жили на два міста, тато рідко бував дома коли я була маленька, потім десь коли мені було 10 вони розлучились, а коли мені було вже 14 вони знову одружились, бо брат захворів раком. Тоді почався самий треш мого життя, я правда люблю і любила свого брата, ми були 24/7 разом і тут він захворів, і все, я залишилась сама, без брата, без батьків, зовсім сама. Мене чисто для галочки і для контролю відали на перетримку до бабусі яка також гіперопікувала мене. На той період я була дуже самотнім підлітком і мене переслідувало почуття провини, так ще й я зустріла хлопця який був старший за мене, і втягнув мене в дурну компанію. Ми часто проводили час разом, з ним я навчилась пити, курити і вперше в 15 я спробувала наркотики. Так я відволікалась від сім'ї, від самотності і всі думали що я і справді справляюсь. Потім цей же мудак зґвалтував мене, і звалив з міста, просто переїхав. Я нікому не сказала, тому що, кому би я сказала? Батькам чи хворому брату? Їм було явно не до цього, мене тоді просто не існувало для них, я допомагала як могла їм, я залишалась з братом, щоб батьки могли відпочити, було важко бачити як йому боляче, але він був тим хто справді хотів жити. Ми боялись тоді з ним говорити, бо не знали що і сказати один одному, я так і не сказала йому що люблю. 

Коли мені виповнилось 16 в день мого народження брат був вже в комі, шансів вже не було що він буде жити, напевно тоді я зрозуміла, що моє життя таке не важливе і я просто хочу перестати жити це життя, щоб віддати його тому кому це справді потрібно. Наступного дня після мого дня народження, коли я вже їхала знову до брата і зайшла в лікарню, батьки сиділи в коридорі і плакали. Мама сказала, що серце брата зупинилось 5 хв тому. Чесно кажучи, я нічого не відчула, з того дня я перестала на повну відчувати і розрізняти свої почуття і відчуття, я перестала відчувати біль. Історія з братом ранить більше ніж зґвалтування чи побиття. 

Після смерті брата батьки стали дуже контролювати мене, це була і геолокація і багато відео дзвінків, і допити. Це було дуже важко на психіку, я з 14 і так вже працювала, почала відкладати гроші, щоб мати на зйомну квартиру, в 20 я вже з'їхала від них, але контроль не зупинився, вони приходять кожного дня до мене і я вже просто не знаю куди звалити від них. Вони знають про те що я п'ю і курю, про наркотики ні, але і за це вони далі насідають і багато пиздять мені, це просто вже не реально терпіти, тому я часто зриваюсь на них.

Я справді хочу навчитись контролювати цю агресію, цю ненависть до людей, хочу навчитись довіряти собі і людям, перестати тікати від себе і відчути вже хоч щось окрім ненависті і роздратування. Хочу розібратись хто я така в цьому світі без брата.