"Мене звати Оксана. Якщо ви слухаєте цю розповідь, значить, мене вже нема. Мене забрали. Куди - сама не знаю, а ця істота навряд чи відповість. Сподіваюся, ви не оглядали хатину в лісі, а тільки забрали касету. Я навмисне лишила її при вході разом із запискою. Прошу вас, спаліть ту хатину. Я навмисне приїхала у безлюдне місце, щоб його більше ніхто не побачив і не повторив мою долю.
Бо він забирає того, хто першим його побачить.
Я не думала, що все так станеться. Подумаєш, намальований вугільний чоловік на стіні квартири моєї подруги. Я зайшла до Насті, бо вона не відповідала на дзвінки. Це здалося дивним, адже Настя завжди телефонує першою й охоче ділиться плітками. Навіть ображається, коли я натякаю, що пора закінчити розмову, тож зазвичай ми спілкуємося годинами. Але квартира була порожня. Всі речі були на місці, планшет, телефон та цінності не зникли. На стіні кухні я помітила намальованого вугіллям чоловіка — гротескну високу постать у капелюсі й костюмі, що стояла, повернута на три чверті, сховавши руки до кишень. Моторошна тінь ніби витріщалася на мене, хоча це, скоріше, мені здалося. Я подзвонила брату Насті, але він не бачив її вже місяць. Численні друзі Насті, знайомі й родичі теж не знали, де вона може бути. Весь час, поки я була у квартирі подруги, то відчувала неспокій і страх. Особливо на кухні біля намальованого чоловіка, котрий наче височів наді мною.
Довелося поїхати в поліцію й написати заяву про зникнення Насті. Я повернулася додому стомлена і стривожена через зникнення Насті. Не давало спокою те зображення чоловіка. Звідки воно взялося? Навіщо Настя його намалювала? А якщо не вона, тоді хто?
Ще більше мене здивувало те, що поліція намальованого чоловіка не виявила. Я навіть приїхала перевірити, бо добре пам'ятала постать - настільки чорну, що її чорнота гіпнотизувала і лякала водночас. Це була первозданна чорнота глибокого космосу - зловісна безмежна безодня, що ховала від очей незвіданих істот. Але постать, яка так мене налякала вчора, безслідно зникла. Я навіть подумала, що мені це здалося.
Якби не почала бачити намальованого вугіллям чоловіка всюди, де б не була.
Коли я побачила його вперше на стіні навпроти зупинки, то не звернула уваги. Подумала, що то стоїть якийсь чоловік, а світло ліхтаря відкидає тінь на стіну. Наступного дня я поверталася з роботи. На станції метро на стіні навпроти зауважила намальованого вугіллям чоловіка в капелюсі. Це була та сама постать з квартири Насті, тільки зараз він дістав праву руку з кишені й пальцем вказував на мене.
