Те, що підніме тобі настрій 🌹| Y/N, Stray Kids

Ти хворієш. (Кім Синмін)

Звичайний вечір понеділка. Дратуючий день, який багатьох вибиває з колії після відпуски, канікул або звичайних вихідних. Запах безтурботних днів ще не вивітрився, але люди на роботі не зважають на це. Завалюючи тебе роботою до перегріву. Не даючи часу навіть на нормальний обід та попити води. Бос вимагає більшого, ніж можеш. А мозок просто молить про перерву. Голова жахливо гуділа, розколюючись на дві частини. Хотілось стиснутись в малеченький клубочок, зачинившись від всього світу й тихенько поплакати, в тиші, без лишніх звуків..

Пекучий біль у горлі не давав спокою ще з самого ранку. Дизкомфортно було не тілько говорити, а й пити, їсти або просто існувати. Колеги, що так само зайняті своїми справами бігають офісом, не помічаючи тебе. Арим - твоя старша колега зараз взяла лікарняне, тому працювала ти за двох.

19:00
Нарешті довгоочікуваний кінець робочого дня. Ти, ледь тягнучи сумку, повну різних паперів з підписами, цифрами і тому подібному, шкутильгала в сторону дому.

На вулиці ше досить світло, адже скоро літо. Скоро повернуться ті самі теплі ночі, вечори і приємні спогади з свого університецького життя. Згадується як після першого курсу ви, з одногрупниками збиралися на головній площі, говорячи про свої хвилювання, вставляючи свої жарти і сміючись з усього підряд. Згадувались шкільні часи. Як з друзями, довгими літніми вечорами зависали в полі, повному квітів. Їх запах розливався на багато кілометрів подалі. Квіти, що переплітались не тільки стеблами а й ароматами привітно погойдувалися на вітру, зустрічаючи нових гостей. Поряд з полем був невеличкий, висаджений людьми лісочок, де росли ще досить молоді на той час дуби. Залізаючи на них всією компанією ви засиджувались там до самої ночі. А потім, з ліхтарями у руках, щиро сміючих бігли по домівках, чекаючи наступного дня, аби повернутись і завершити свою медетацію.

Від спогадів очі намокли. Ком в горлі, що так заважав дихати не бажав зрушуватись з місця. Голова починала йти обертом, а ти відчувала як в тебе піднімалась температура.
Ледь-ледь дочелепавди до квартири ти відкрила її ключем. Як завжди там було пусто. Твой хлопець має повернутись приблизно о дев'ятій. Проте він тобі потрібен був тут і зараз. Скинувши з себе верхній одяг та лишивши сумку в коридорі, ти, знесилено тягнучи ноги, йшла до ліжка. Все було зовсім погано. Руки починали труситись, а незабаром й тіло. Ти відчувала як в тебе сохли губи, проте встати не було сил. Тяжко дихаючи ти провалювалась в сон, сама того не контролюючи.