Братик.

Куди дивимось,юначе.

До кімнати зайшла мама.
-Не заважаю?-Запитала жіночка.
-Щось сталося?-спитав Джісон дивившись на маму.
-Хотіла тобі сказати,що ми йдемо у гості,завтра будемо,вони живуть за містом,ми вип'ємо..Пан Со Хек не сяде за кермо..розумієш.
-Так,я вже знаю,гарно вам відпочити.-відповів Хан.
-Дякую,тоді я пішла збиратися,бо через годинку ми вже їдемо.
-Бувайте.
-Бувайте,хлопці-з цими словами жінка вийшла з кімнати.

-Блять..Не виходять в мене ці акорди..в пізду коротше.-сказав Мінхо відклавши гітару у бік.
-Не все ж так одразу,чого ти.
-Можливо колись я зберуся і чомусь навчуся,але не сьогодні..Пропоную нарешті піти погуляти,тому що в той  раз нам завадили.-запропонував Хо.
-Я згоден,підемо зараз?
-Так..одягаємося тоді.
Хлопці стали перед шафою і стали обирати одяг. Джісон взяв білу футболку і сірі штани,а Мінхо черну майку і чорні шорти.
Коли Мінхо зняв футболку Джісон повернув свій погляд на тіло юнака..Це тіло якийсь час було його..Навіть Хану не віриться,що в них щось було.Це гарне тіло відалося спокусі у руки Джісона.
-Куди дивимося,юначе-мовив Мінхо одягаючи майку.
Хан тільки відвів погляд і сам почав переодягатись. Через декілька хвилин хлопці вже були готові,і вони вийшли з будинку.
Хлопці йшли вже по знайомій вулиці для Хана. Було трохи спекотно,тому хлопці намагалися йти десь у тіні,але не завжди виходило.
Вони дійшли до того парка,де були минулого разу. Хлопці встали під великим дубом сховавшись від палкого сонця.
-Якщо хочеш,можу познайомити зі своїми двома друзями,вона як раз зараз гуляють.-запропонував Хо.
-Ходімо,я тільки за.
Тоді Мінхо зателефонував комусь і домовився зустрітись біля якоїсь їх лавки..Джісон нічого не зрозумів,але йшов поруч з Мінхо.
Вони йшли не довго,хвилини три. Вони почали підходити до лавки де сиділи двоє хлопця і Хан зрозумів,що це і є ті друзі.
Підійшовши до лавки Джісон сказав:
-Привіт,я Джісон.
-Привіт!Я Фелікс!
-О,Джісон,я Хьонджин,приємно познайомитись.
Вони всі привіталися,а тоді вирішили прогулятися парком.
Джісон йшов поруч з Мінхо,а праворуч нього йшли Фелікс з Хьонджином..Які трималися за руки.
-Вибачте за таке питання,а ви разом?
-Тобі Мінхо про нас нічого не говорив?Так,ми пара,вже як два роки.-відповів Фелікс.
-Класно!Вітаю вас,але так,Мінхо дійсно нічого не говорив.
-Хей,Мінхо,ми тобі взагалі друзі?Як за Джісона балакати,так ти перший у чаті,а як за своїх друзів розповісти,так мовчиш?-сказав Хьонджин зі сміхом.
-Не зрозумів,він говорив щось за мене?-спитав Джісон.
-Так,доволі багато-досі сміючись мовив Хьонджин.
-Закрийся,або я твій рот закрию серветками-з усмішкою але на повному серйозі сказав Мінхо.
-Вибач,друже,не можу розповісти більше,він мене приб'є,а я ще жити хочу.-сказав Хьонджин,а тоді повернувся і поцілував Фелікса у чоло.
Поки вони ходили парком хлопці встигли обмінятися номерами,і багато поговорити. На вулиці вже стемніло,великі ліхтарі освячували довгу й темну дорогу.
-Вибачте,але мені з Феліксом треба йти-мовив Хьонджин.
-Гаразд,бувайте,ще зустрінемось.-відповів Джісон.
-Ми теж підемо додому?-спитав Джісон дивлячись на Мінхо.
-Ага.
Вони пішли у бік будинку дорогою. На них світили самотні ліхтарі.
-Чому ти так мало розмовляв?Щось не так?-спитав Хан.
-Все ок.
Хлопці йшли парком,Джісон думав,що не так з Мінхо,він став більш агресивним,дивним.
-Я ж бачу,що щось не так,просто скажи.
-Просто ти так мило спілкувався з МОЇМИ друзями.
-Вибач,просто вони цікаві люди,вони класні.
-Я знаю це..Тому завжди всі тягнуться до них,забуваючи за мене.-відповів Мінхо штовхнувши ногою камінець на асфальті.
-Я вже знаю,що ти цікавий,бо ти інший,те що якісь люди не дивляться на тебе,не має значення,головне не втрачай себе.
-Які гарні слова,я розчулений ха-ха.
-Я серйозно,Хо.
-Хо..?-хлопець підняв свої очі і подивився на юнака збоку.
-Не подобаєтся?
-Мене так ніхто не називав просто.
-Тоді я буду,чому б ні.
Джісон побачив як в цю мить вся агресія і образа зникла з обличчя Мінхо. Його обличчя стало більш розслабленим і..радісним?
Хлопці швидко зайшли додому і переодягнулись. Джісон намагався не дивитися на тіло юнака,але декілька разів він все ж таки не стримався.
-Я в душ,і лягатиму спати.-сказав Хан.
-Гаразд,тільки в цей раз без концертів,або хочаб закрий двері,щоб він був приватним.
-Годі вже,мені соромно це згадувати.
Джісон зайшов у ванну кімнату і двічі перевірив чи закрив двері.
Через хвилин двадцять Хан вийшов з душу зроблячі всі справи,а після нього пішов Мінхо.
Джісон ліг у ліжко і вирішив написати  Хьонджину.