Воїн меча

А серце кричить і душа болить...

Чому він повинен йти в цей бій кривавий?
На це питання відповіді він не знає.
А коли хтось знає, то слова не проронить,
І буде мовчати. Мовчати віки вічні.

Скільки ж він раз просив імператора,
Щоб він зупинив цей бій кривавий?
Сотні, тисячи разів. Та все марно.
Імператор і далі розв'язує війни.

А він, як головнокомандуючий, мусить іти
І приносить імператору криваву перемогу.
А йому все мало, він хоче все більше!
Чому ж є такі люди: жадні до влади?

Хіба вона, насамперед, не приносить роботу?
Тому чому ж люди все тягнуться до неї?
На жаль, нам цього не зрозуміти ніколи,
Тому ми можемо тільки питати й питати.

Ось знову герой криваву перемогу несе,
А в серці лише чорну, в'язку поразку.
Навіщо ж він це знову і знову коїть?
“Тому що вже не зупинешся”-шепче серце.

Меч уже від крові не відмити ніколи,
А руки і в перчатках будуть криваві.
За його спиною сотні й тисячі трупів,
Які уже й сама смерть не порахує.

Він не хотів іти знову, ні. Душа вже болить,
А серце кров'ю обливається і кричить:
“Стій! Зупинись! Не роби! Досить!”
Та кому є діло до його серця й душі?

Скільки разів він хотів кричати? Безліч.
Та йому тільки й казали :“Мовчи!
В тебе є наказ? Ось і роби! І вуста стули.”
Та далі все складніше мовчати.

А люди не розуміють, о ні,
Вони тільки на нього показують пальцем
І кажуть :“Роби те і те”. Знову і знову.
Та вони ще більше питань задають:

“Хіба цей бій - не твій улюблений?
Ти ж в ньому цар. Повелитель. Командир.
Ну і що, що серце кричить, а душа болить?
Підніми меч і вбий. Без слів.”