Темрява. Принц ночі.

Розділ 1

Ранок почався не з кави, а з телефонного дзвінка. Я була в душі, коли почула сигнал мого мобільного телефону. - Дивно, хто мені може телефонувати так рано? - роздумувала виходячи з ванної кімнати я. Сьогодні вихідний, а на годиннику сьома ранку, тож час не для ранкових розмов.
Я попрямувала до своєї кімнати, де на столику, що поруч з моїм ліжком, побачила телефон. Розблокувавши його перевірила журнал викликів.
Номер телефону був мені не знайомий.
Насправді не так багато людей могло мені телефонувати: батьки загинули на мій вісімнадцятий день народження, а єдина подруга була в Іспанії на відпочинку. Її номер був записаний в пам'яті телефону. Можливо хтось з колег по роботі намагався зв'язатись зі мною, але ж не в суботу о сьомій ранку...
Вагаючись деякий час я вирішила перетелефонувати, цікавість знову перемогла. Майже відразу почула перший гудок, потім другий, третій, четвертий...
Ніхто не відповів.
- Якщо щось термінове то мені зателефонують повторно, - подумала я.
Від цих думок мене відволік стук в двері. Я повернулась та попрямувала в коридор. Підійшовши до вхідних дверей поглянула у вічко,але нікого так і не побачила. - Хто це? - запитала я. Проте у відповідь почула довге протяжне "Мяяяяу".
Відчинивши двері я побачила чорну кішку, що пильно на мене дивилась. - Звідки ти тут з'явилась, крихітко? - запитала не очікуючи почути відповідь я.
Кішка ж підвелася та попрямувала всередину. Вона впевнено пройшла до моєї кімнати та застрибнула на крісло. Після чого промовила, - Я довго тебе шукала, ти в небезпеці, він теж скоро буде тут, щоб знищити тебе.
Мені здалося що я втратила мову. Так і залишилася стояти з відкритим ротом. Єдине на що спромоглася, це сказати: - Коти не розмовляють. Проте кішка не це очікувала почути від мене, тож театрально закотила очі та зітхнула.
- Тебе справді зараз цікавить чи розмовляють коти? - поцікавилась вона.
- Ні, але не впевнена що це все насправді, можливо я просто сплю, а ти плід моєї підсвідомості, - відповіла, опанувавши себе я.
- Не важливо в що ти віриш чи не віриш, зараз ти маєш піти зі мною в безпечне місце, - впевнено повідомила кішка.
Я завагалась, для мене все це продовжувало нагадувати дивний сон, що доречі, доволі часто траплялось зі мною, особливо останнім часом. Звісно цей сон відрізнявся від попередніх, принаймні я була ціла та неушкоджена. Проте мене це не заспокоювало...
Кішці набридло чекати, тож вона рішуче ввірвалась до моїх роздумів промовивши: - Ми обов'язково про все поговоримо, але пізніше. Лілі, прошу тебе, у нас дійсно немає часу. Я повинна врятувати тебе.
Не знаю чому, але на мене подіяли слова кішки, тож я лиш кивнула та попрямувала до шафи.
- Я збираюсь довірити тобі свою безпеку, можливо навіть життя, але не знаю як до тебе звертатись. В тебе є ім'я? - збираючи речі до валізи вирішила поцікавитись я.
- Лілі, це не найважливіше зараз,- відповіла кішка, але трохи повагавшись все ж додала: - Я Аврора.
- О, це дуже цікаве ім'я, - відповіла я посміхнувшись. - Тож, Авроро,  куди ми підемо? Для мене все це ще здається чимось фантастичним, наче я потрапила в казку і мені не зрозуміло від чого та куди мені потрібно втекти. Дай мені більше інформації, інакше я збожеволію.
- У нас немає зараз часу на це, я обіцяю що розповім тобі все згодом,  але коли ми будемо в безпечному місці. Вибач, Лілі, зараз дійсно потрібно поквапитись, - промовила вона пильно поглянувши мені у вічі.
"Так...нічого не зрозуміло, але дуже інтригуюче", - подумала я продовжуючи похапцем збирати валізу. "Напевно цьому є якесь логічне пояснення. Хоча... А раптом я збожеволіла? Можливо ця розмовляюча кішка лише вигадка мого хворого мозку?!..."
Мої роздуми були нахабно перервані Авророю. - Досить вигадувати нісенітниці, я не плід уяви, я реальна, а ти не божевільна, тому зупинись, бо в мене вже від твоїх думок починає боліти голова.
У мене відвисла щелепа: - Я ж нічого не говорила ... Ти... Ти читаєш думки? О Боже, я шокована. Які в тебе ще є таланти, про які мені потрібно знати? Можливо ти не просто балакуча кішка, а літаюча балакуча кішка чи кішка перевертень, або...
Хід моїх думок був перерваний гучним стуком. Повернувшись на звук, я побачила що мої вхідні двері були неприродно відчинені, здається хтось з великою силою вдарив по ним. Дивно те, що вистачило одного удару, а це ж броньовані двері. Я невесело посміхнулась недоречно згадавши як мені наполегливо їх рекомендували продавці, аргументуючи це тим, що ці двері навіть танком не знесеш. Звісно рекламі я ніколи не вірила, але й не думала що хтось буде ломитись до мене додому.
Мене вивела з роздумів Аврора, яка стала попереду та тихо процідила, - А ось і він.
Все ще перебуваючи в розгубленому стані я подивилась вперед і нарешті побачила цього загадкового лиходія і зрозуміла чому Аврора хотіла мене врятувати.