it was rain, but, having fallen, it was blood

15

Чонгук прокинувся тоді, коли у кімнату крізь вікно ще зазирало холодне світло місяця. Він кілька разів кліпнув, проганяючи залишки сну, і вигнув шию, розтягуючи м'язи.

Реальність збиралася пазлами.

Складалася єдиною картинкою, на якій напружене чуже обличчя прямо навпроти. На якій чужі пальці стискали його футболку, чужі стегна — його ногу. На якій Техьон, його, боги, Техьон спав на сусідній подушці і у цьому своєму сні ніяк не міг віднайти спокою. Здригався, тремтів, розбавляв вечірній штиль затягнутою грозою.

Прикриті повіки дрібно вібрували, губи були стиснуті у рівну лінію.

Чонгук тихо зітхнув. Пройде ще багато часу, перш ніж вони зможуть це пройти. Перш ніж заспокояться. Забудуть. Віднайдуть.

Альфа потер пальцями сонні очі і кілька хвилин просто дивився у темряву стелі. Все, що він міг — обіцяти. Обіцяти і намагатись тих своїх обіцянок дотримуватись. Особливо тепер. Особливо, коли вони справді один для одного, один в одному, один про одного. Повний карт-бланш. Шкода, що Чонгуку просто не під силу зібрати весь той біль і одним махом руки стерти його з чужого життя, чужої свідомості.

Він знову зітхнув. Акуратно витягнув з чіпких долонь свою футболку, повернувся на бік. Кілька митей ловив губами чужі сполохані видихи. Частіші, різкіші.

Техьон навіть у сні лякався. Його смілива, обнесена титановими плитами, пара. Така насправді ніжна і чутлива.

— Все буде добре... — шепіт найщирішою, найгустішою істиною замерехтів поміж вібруючих вій, сховався у зведених докупи бровах. Загубився поміж вогких кучерів, поміж складок ковдри.

І врешті заспокоївся. Розсіявся теплом, поділився на два струмочки і проник у дві душі, які втискалися одна в одну фізичними тілами.

Чонгук переплів їхні пальці, поцілував чужу долоню і пригорнув її до грудей. Пригорнув Техьона повністю. Вкрив покривалом, тілом, несказаними правдами і гарячими обіцянками.

— Тепер все точно буде добре.

Заснув.

Коли розплющує очі знову — навпроти все ще було чуже обличчя. Цього разу розслаблене і нітрохи не сонне. Тілом прокотилася ледь помітна тиша — Техьон не втік.

— Добрий ранок, — Чонгук відчував, що чужа долоня все ще схована і притиснута до його грудей, але глянути на це не міг. Не хотів відводити погляд від прохолодної бірюзи, що у цю мить ледь помітно пінилася по краях, виблискувала нехай ще тьмяними, та зірками. Чонгуку хотілося, щоб ті зірки у глибинах чужих очей складали сузір'я, галактики, нові світи. Щоб сяяли так яскраво, щоб засліплювали своєю чистою радістю.