Пульс 101

7. Мій перший поцілунок

Лукерія

Осінь. Чудова пора року як на мене. Я люблю цю кольорову гаму. Мені подобаються листочки які змальовані оранжевим та жовтим кольором. Мінус в осені ній лише один - це навчання.

Я нехотячи встаю з теплого ліжка, в тіло одразу пробирається злегка холодне повітря.

Я одягаю спідницю тоді гетри до колін за ними одягаю синій топ, а зверху накидаю светр. Поки в Лос-Анджелесі світить сонечко в Нью Йорку йде осінній дощик. Я б не відмовилась від ще декілька хороших сонячних днів. З такими думками я заходжу на кухні і бачу Маттео.

Боже я так за ним скучила, його не було тут десять днів у нього були якісь справи в Італії, але стільки охорони я ще не бачила. Коли він поїхав він мало не найняв няньку для мене, але все це вже не важливо адже він тут.

-Маттео. - кричу від радості його ім'я біжучи до нього.

-Лука. - з подихом промовляє він моє ім'я, я ж застирибую йому в руки івін міцно мене обіймає.

-Привіт Маттео. - у ведмежих обіймах бурмочу йому.

-Привіт принцесо. - відповідає він.

-Я скучила. - промовляю і одразу прикушую нижню губу.

-Я також дуже скучив за тобою крихітко. - я піднімаю голову заглядаючи в його очі. Ніхто знас нічого більше не каже.

Тиша.

Цей момент.

Лише ми.

Час зупинився?

Якщо я зараз же щось не вдію я зроблю найбільшу помилку - поцілую його.

-Я... я рада що ти нарешті тут. - я акуратно хочу вибратись з його обіймів і він так і робить опускає мене на підлогу.

Він оглядає мене і мої щоки червоніють.

-Лука, куди ти в цьому одязі йдеш? - його обличчя стає строгим, він починає гніватися.

-В університет звісно. - відповідаю йому.

-Ти збожеволіла? На вулиці холодно!

-Я не ходжу ногами, забув? Ти сам найняв мені водія. А в університеті не холодно. - я повертаюся до нього спиною і прямую до холодильника.

-Ти не підеш в цьому! - я відчула як він підійшов надто близько.

-Чому ні? - я беру з холодильника фрукти, тоді повертаюся і стикаюся з його строгим поглядом від якого мурахи йдуть тілом.