Пророк та вбивця

Розділ 7 «Чоловік який захищає свою сімʼю»

Запорука спокою душі – це її відсутність

Я все життя намагалась бути хорошою, нікого не ненавиділа, тому я стала ненавидіти сама себе. Коли зник Томмі, почуття ненависті посилилось. Я була не достатньо хорошою сестрою для нього. Мій голос постійно казав мені «Ти повинна бути сильною Рубі», «Ти робиш не достатньо», «Примусь себе бути хороброю». Мені подобалось, що тепер я частинка чогось більшого. У мене є сили. Я можу захистити себе і Томмі. Хай поки у мене немає скрежалі, але це буде тривати не довго. Авраам сказав: «Ти станеш або найсильнішою із нас, або найслабкішою». Впевнена, перше буде правдою. Хоч десь мені повинно пощастити. Я вирішила не обирати ні одну зі сторін. Буду сама по собі. Так буде краще. Я виберу свою сім'ю.
– «Як і всі ми», – шепіт прозвучав десь позаду мене.
– Хто це? – Я оглянула свою кімнату. Невже хтось читав мої думки? Це демон? Ангел? На годиннику вже третя ночі. Я жахливо втомилась після подорожі, можливо мені здалося.
– «У мене до тебе пропозиція» – шепіт став голосним ​і чітким. Це був чоловік.
Я ще раз оглянула кімнату. Сидячи на ліжку, я бачила всю кімнату, за виключенням місць, де була абсолютна темрява. В одному із кутків кімнати я помітила два сяючих вогника фіолетового кольору. Підскочивши від страху, я включила маленьку лампу, яка стояла на тумбочці біля ліжка. Вона не давала абсолютного освітлювання кімнати, але завдяки їй я побачила високий силует. Козляча голова практично впиралась в стелю. Роги були великими і закрученими. Це «щось» стояло огорнутим в довгий чорний плащ. Рук і ніг не було видно. Очі були яскраво фіолетові. Але ж Каїн називав лише три кольори...
– Бачу ти приголомшлена моєму візиту. Я прийшов в своєму справжньому втіленні. Але якщо ти в людській формі, припускаю, мені теж варто її прийняти.
Навколо демона з'явився чорний дим. Він смерчем огорнув його і вмить, той став звичайною людиною. Не зважаючи на чорне хутро козла, волосся чоловіка було світлим. Блондин в строгому, чорному костюмі підійшов до крісла, яке стояло навпроти ліжка. Він поважно всівся, закинувши ногу на ногу. Хрестив руки і подивився на мене. Погляд у демона був пронизуючим, таке відчуттся наче він бачить мене наскрізь.
– У мене немає іншої форми, я людина. Наскільки мені відомо, пророки мають лише одне втілення, – він намагатиметься мене обдурити. Я відчуваю. Це семе те, про що мене попереджали.
– Не всі. Один із вас перевершує сили інших. Ти теж можеш. Будь-який пророк може. Якщо володітиме достатньою силою. У Авраама пішли на це століття. У тебе можуть піти на це лише хвилини.
– Хто ви такий? У вас фіолетові очі, які не характерні звичайному демону.
– Тому, що я не звичайний демон. Мене звати Бафомет. Я одне із втілень Сатани. Повелителів демонів, покровитель мінотаврів, люті та звіриної жорстокості. Князь звірів і Рогатий король.
Я стояла і намагалась привести себе до тями.
– Я пропоную тобі угоду. Я обіцяю зробити тебе набагато сильнішою за Авраама. Його скрежаль перейде до тебе. Твоєму брату нічого не буде загрожувати. Демони не будуть його чіпати. Але є одна умова, – Бафомет встав і підійшов до мене. – Ти повинна убити Лазаря.
– Ніколи, – я стояла і намагалась не ворушитись.
– Чому одразу так критично? У тебе буде достатньо сил для того щоб...
– Я не в'ю його. Він та Авраам попереджали мене. Такі як ви, захочуть перетягнути мене на темну сторону. Вони розповідали мені про демонів. Цього достаньо для того, щоб не погодитись, – я не піду на таку божевільну угоду навіть підстрахом смерті.
– Я чесний з тобою, на відміну від них, – Бафомет все не полишав надії переконати мене. – Вони розповідали про те, що всі пророки вважають тебе проклятою?
– Як і ваш син, – це починає мене дратувати. Він починає мене дратувати.
– Так, ти напевно вже знайома з ним. Твій дар розкрився. Який збіг, що у ведінні був саме він, – Бафомет промовив це занадто самовдоволено. 
З мене досить. Він посмів безцеремонно ввірватись до мене в дім. Послав свого сина до Лазаря тільки за ради мене.  Сміє спікулювати на моєму братові. Знає, що він в небезпеці. Не виключно, що він хотів викрасти його тільки заради шантажа. А тепер приходить по серед ночі, і ставить мені умови.
– Забирайся геть звідси! З мене досить. Ти вважаєш, якщо ти демон, то у тебе є право керувати іншими. Я бачу всю твою чорну душу наскрізь. Ти не краще за те жалюгідне демонське сміття, яке тільки і може, що самостверджуватись за рахунок слабких. Смієш приходити сюди, до мене, і ставити умови? Ти хто взаглі такий? – Я промовила це з такою злістю, що злякалась сама себе. Це було на мене не схоже. Що відбувається з Рубі яка була раніше?
– Говориш так само як і він. Як і всі вони. Пихаті, самозакохані обрані. Дивись на кого ти перетворюєшся Рубі.  Не будь така як вони. Стань краще. Поки ще не пізно. Я даю тобі час подумати. До вечора.
Після цих слів Бафомет зник. А я до сих пір стояла розлючена. Що на мене найшло? Раптово, я почула знайомий звук. Це був тихий приємний шепіт. В куточку на столику щось засвітилось білим світлом. Я підійшла і побачила кам'яну дощечку, на якій було вирізьблено щось на інохіанській. Це скрежаль. Моя скрежаль. Тепер мені ніхто не потрібен. Ні Бафомет, ні Авраам. Я оберу свою сім'ю. Хай розбираються зі своїми проблемами самі. Мене це не обходить. Взявши в руки скрежаль я відчула прилив сил. Хвиля теплого сяючого світла огорнула мене з ніг до голови. Якби ж я знала що на ній написано. Мої руки сяяли поки я тримала скрежаль. Тепер треба її десь сховати. Я згадала як це робив Лазар. Тримаючи в одній руці дощечку, я провела другою над нею в повітрі. Вона дійсно зникла. Невже це так легко мені далось?