У загадковому місті Люмен, Жасмін, дівчина з простим і спокійним життям, опиняється в самому центрі незрозумілих і інтригуючих подій. Заселяючись у готель, де містичним чином зникають люди, вона об'єднує зусилля зі своїми друзями Адамом і Діною, щоб...
У вас ніколи не було відчуття, що ви лише глядач? Наче весь світ це кіно, а ви сидите в залі і не можете ніяк вплинути на сюжет? Хоча і бажання у вас не має, бо якби дуже хотіли, то зняли б свій власний фільм. Так плине життя Жасмін. У неї немає бажання знімати власне кіно. Правду кажучи і режисер з неї не дуже. Тож вона сидить, дивиться чуже мистецтво і чекає кінця. Сьогодні їй теж не дали вибору. Вона мусила їхати в інше місто по роботі. Керівництво пообіцяло їй підвищити і так не велику зарплатню, якщо вона погодиться. Люмен знаходився не далеко від її міста, всього дві години потягом. Там було холодніше, завдяки океану який був розташований біля нього. Красиву місцевість яка включала в себе гори і поля можна внести до плюсів, але мінус був більшим – порт де вона повинна була була працювати. Так вже вийшло що він належав компанії, в якій вона працювала. Їхня франшиза була в чотирьох містах Норвегії, включаючи Люмен. Риба, і інші дари морського світу пакувались тут, і відправлялись далі для торгівлі по країні. Всі споруди біля порта були викуплені ще давно, частина з них закинута, частина під ремонтом, а в інших будівлях працюють люди. То чому ж це мінус? Жасмін ненавиділа холод. Хоч для Норвегії це стандартна погода, але міста біля моря були особливо крижаними. «Нічого, зато будеш дихати свіжим морським повітрям» – втішала її мама. Моливо це й насправді на краще. Треба щось змінювати. Нове місце, нове життя. Вона ж цього і хотіла. В Брімвіку її оточували лише неприємні спогати, які вже в'їлись в пам'ять. – Ми все вже сплатили, Жас. Завтра збираєш речі і через дві години ти вже в Люмені. Наша людина тебе зустріне на пероні. Тобі навіть ловити автобус не прийдеться, – її керівник розслаблено сидів за своїм великим столом, спершись об нього ліктем. – Невже я така цінна працівниця...– Жасмін сиділа, навпроти нього втупившись кудись в дальній вугол. Вона виглядала як першокласник якому нетерпілось швидше втікти з уроку. Цю безучасливість важко було не помітити. – Ти можеш так само як і тут, сидіти і заповнювати папери, а у вільний час займатися своїми справами. Їм не вистачає кадрів, розумієш? Містер Беккер був чоловіком років сорока п'яти з приємною зовнішністю, завжди стильно і охайно вдягненний, як і належить головному директору фірми. В його очах були геть помітні вогники і щось схоже на... хитрість? Такі люди як він бездоганно приховують зради або діри у бюджеті які самі ж і створили. Жасмін подобалось лише те що він був красивий. Хоча це не перекривало всіх мінусів. – Ти просто хочеш позбутись мене, давай будем чесними. – Ні, ти що! Як ти могла так подумати? – Дуже смішно зараз прозвучало, ти хоч би на курси акторської майстерності записався. – Я про тебе піклуюся. Всі і так почали здогадуватись що у нас роман, якщо це спливе, мене змусять тебе звільнити. А так, у тебе і робота є, і зарплата вища. – Я готова поїхати звідси лише для того, щоб ти мені очі не мозолив, – Жасмін призирливо глянула на нього і вже збиралася йти на вихід. – Це правда, я не брешу тобі. Інших версій немає. Все рівно яку назве Беккер, Жасмін поїде туди в любому випадку. Вона вирішила, якщо їй там сподобається то можливо, навіть можна думати про постійне проживання. Брімвік був розташований поруч з фьордом. Тому у його жителів завжи була можливість насолоджуватись чистою водою та мальовничими краєвидами. Жасмін часто проводила час на набережній, спостерігаючи за красивими видами на гори і дихаючи свіжим повітрям. Люмен був в двічі меншим, але зі слів Беккера дуже затишним. Настільки старанно він розхвалював це місто, що дівчині здалось це аж занадто підозрілим. Але байдуже. Нічого погано не станеться, тим більше що вона там буде не одна все ж таки. *** В новому місті Жасмін не мала ніяких рідних або друзів. Були тільки колеги яких вона бачила на попередній роботі. Шукати знайомства не в її стилі, тому що контакти з будь-якими людьми їй давались дуже складно. Всі травмуючі інциденти залишають сильний відбиток на житті людини. Жасмін не була виключенням. Мама яку вона дуже любила померла від раку і вони з татом залишись одні. Він дуже шкодував що не зберіг єдину доньку від нападу незнайомця в їхньому ж будинку. Відтоді Жасмін нікому не довіряла. Ні вчителям, ні друзям, ні навіть рідному батьку. А коли виросла, надавала перевагу як можна частіше залишатись на самоті. Квартира у неї була невелика, речей теж не багато. Вона зібрала валізи і сіла на ліжко, поклавши на коліна сімейний альбом. Розгоршувши, дівчина дістала декілька фотографій, щоб не брати весь альбом. Ось вона разом з мамою і татом біля річки. А ось мама тримає маленьку Жасмін на руках. На третій фотографії була зображена вже доросла Жасмін. Дуже гарна, п'ятнадцяти річна дівчинка яка зібралась на шкільний бал. Тато стояв поряд, пишаючись тим, яка гарна і розумна у нього дочка. Треба виспатись, бо завтра зранку вже треба бути на пероні вокзалу. Знову сама але вже в іншому місті. Нові люди, нове житло, нове місце роботи. Жасмін налаштовувала себе бути максимально привітною з усіма, але при цьому все ж таки залишатись собою. Хай життя в Люмені буде кращим за життя в Брімвіку.
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
Нереально вдячна за те що прочитали розділ! Цілую, ваша Ханна💗
