якщо говорити про історію створення цього верлібру, варто згадати чарівну леді @anita_voronskaya, останні вірші якої надихнули мене на створення цього.
на щастя, у мене немає колишніх подружок із росії, які є у пані Аніти, проте я маю колишніх подружок з України, які своїми діями підтримують агресора. звісно, цим віршем я не докричуся до них, вони навіть не дізнаються про нього, але я просто хочу висловити усе, що зібралося на душі.
я багато нарікала на мозок,
що заблокував довоєнні спогади,
проте світлини дворічної давнини
сьогодні розтрощили мене.
ми були до біса щасливими
і не знали, що на нас чекає...
я відкрила твій тік ток,
і мої вуха облилися кров'ю від російської музики.
кожне твоє чортове відео різало мене на шмаття.
я вимкнула телефон і задивилася в стіну.
а як поживає моя «найкраща подруга»?
згадай чорта - твоє нове сторіз.
о, ти вчергове перефарбувалася.
вкотре вже? і тепер гуляєш зі своєю дівчиною.
ні, я не ревную і в жодному разі не засуджую.
пам'ятаю, ти плакала мені в слухавку -
нарікала на життя у чужій країні.
я вислуховувала і втішала тебе,
поки від вибухів здригалися мої стіни.
а потім твоє життя покращилося, і ти одразу забула про мене.
а я кілька разів зі своїм прощалася, і іноді думала про тебе...
ви обидві гарні, розумні, начитані.
але такі... ви вбили мене.
закладаюся, вам обом сподобалася «кров на асфальті»,
а ви своїми переглядами проливали нашу кров.
до біса, мені не боляче.
видалю ваші номери.
