Еріх Марія Ремарк "Три товариші"

1

I

Небо ще було латунно-жовте й чисте, не закурене димом. За дахами фабричних корпусів воно аж сяяло. Сонце от-от мало зійти. Я глянув на годинник. Ще не було восьми. Лишалося чверть години.

Я розчинив браму й наготовив бензиновий насос. Під цей час завше проїздили машини, яким треба було заправитись. Раптом позаду почулося якесь хрипке вищання; здавалося, ніби десь поблизу під землею накручували іржаву гайку. Я, прислухаючись, зупинився. Потім пройшов через двір до майстерні й потихеньку відхилив двері. В напівтемному приміщенні блукав якийсь привид. На ньому була забруднена біла хустка, синій фартух і грубі пантофлі; привид розмахував мітлою, важив з дев'яносто кіл і виявився... прибиральницею Матільдою Штос.

На якусь мить я спинився, дивлячись на неї. Вона з грацією бегемота топталася поміж радіаторами автомашин і глухим голосом наспівувала пісню про вірного гусара.

На столі біля вікна стояло дві пляшки з коньяком. Одна з них - майже зовсім порожня. А звечора ж була повнісінька. Я забув сховати її під замок.

- Але ж, фрау Штос... - вимовив я.

Спів обірвався. Мітла впала на долівку. Блаженна посмішка згасла. Тепер привидом став я.

- Боже праведний!.. - пробелькотіла Матільда, втупивши в мене погляд своїх почервонілих очей. - Вас я так рано не сподівалася...

- Це ясно. Ну як, сподобалось?

- Воно-то так... Але ж мені дуже ніяково... - Вона витерла губи. - Я просто розгубилася...

- Ну, це вже перебільшення. Ви просто здорово набралися. Набралися, як конопляний сніп - води.

Вона ледве трималася на ногах. Її вусики здригались, а повіки кліпали, як у старої сови. Та поступово у неї в голові трохи прояснилося. Вона рішуче зробила крок уперед.

- Пане Локамп... Людина - це ж тільки людина, та й годі... Спершу я тільки понюхала з пляшки... потім ковтнула трошечки, бо ж мене завжди чомусь нудить... а потім... потім біс мене, мабуть, попутав... А до того ж не слід бідну жінку на гріх наводити та пляшок тут наставляти...

Це вже не вперше я заставав її отакою. Матільда щоранку приходила на годину-дві прибирати в майстерні, і можна було лишити на столі скільки завгодно грошей - вона й не доторкнеться до них, - але на горілку кидалася, як кіт на сало.