Фатум по-київськи

Глава 2. Терористи-сектанти

1

–То мені її пустити? Цивільним тут не місце. – почулося з-за спини.

Короткий кивок – і мої руки знову вільні. Я відтягла його трохи в сторону і на емоціях розповіла все, через що мене можуть відвезти у психлікарню або забрати для дослідів:

– Так, ти мені зараз не повіриш і це все прозвучить, наче якесь божевілля, але я ж тоді тебе біля переходу не просто так знайшла. У мене є певна сила. Я завжди знаю правильну відповідь, знаю місце, де повинна бути у цей момент, і знаю, що потрібно робити. Тільки от ця штука працює трохи дурнувато – вона мене спершу кудись тягне, а вже лише потім пояснює що і до чого. Тому я власне і тут. – розвела за звичкою руками, але потім швидко запхала їх до кишень, бо щось не до місця ці іронічні жести.

Ох, знаю цей погляд! Сашко мені не вірить, взагалі не вірить.

– У нас група озброєних терористів-сектантів з вибухівкою у будівлі, в якій близько тисячі мирних громадян. І ти стверджуєш, що маєш для цього рішення? Хлопці, вдягніть на неї наручники та замкніть в автівці, щоб під ногами не плуталася. – крикнув він.

Треба щось робити. Терміново щось робити. Дідько, і де той щасливий випадок, коли він так потрібен? І тут мене знову осяяло. Я схопила Сашка за те, що хапалося, і потягла на себе. В ту ж мить у бетонній стіні вималювалася дірка. Певно, терористи теж вміють стріляти не гірше вас, шановні.

– Тепер віриш?

Він лише сухо кивнув. А де мої заслужені аплодисменти за героїзм?

– Що далі, "супер вумен"? – почула я його.

– Став питання. Запитай мене, де вони заклали вибухівку.

– Тобто? – знітився Сашко.

– Без питання зі сторони я не отримаю відповіді, бо це для моєї сили зараз не актуально, а таким чином цю актуальність можна активувати.

– Божевілля якесь... Гаразд, де терористи заклали вибухівку?

– Комірчина у правому крилі та кінотеатр у лівому. Її завезли туди завчасно під виглядом нічим не примітних речей. Активується дистанційно.

– Тобто якщо знешкодимо, то можна буде "знімати" сектантів?

– Якось так. – я знизала плечами. – Тільки мені треба з вами, просто тому, що треба. – зробила глибокий вдих, заспокоюючи істерику, що розгоралася всередині. – Все закінчиться добре, інакше мене б моя сила сюди не привела, адже вона тягне лише туди, де щось ще можна виправити.