– Ян мертвий.
Бляха, що?
Останнім часом нічні дзвінки від Ернеста стали буденністю, Алекс вже звик посеред ночі отримувати дивовижну інформацію, що змушувала підвестися з ліжка, навіть якщо ти розбитий та стомлений після тренування.
Але в цей раз дзвінок застав рано вранці. Неприємна вібрація телефона перервала такий солодкий, але недовгий сон захисника. Піднявши слухавку і почувши єдину фразу блондина, він не зміг вимовити нічого крім імені вже мертвого хлопця. Ернест же лише розуміючи мовчав, чекаючи доки Алекс усвідомить і прийде до себе. А чекати прийшлося недовго, оскільки за декілька хвилин почувся слабкий кашель, а за ним і голос:
– Яким чином? Ти впевнений, що це Ян?
На щастя, або на жаль, мати Ернеста працює у відділку поліції, а батько, напродиво, адвокат. Тому воно і логічно, що той дізнався одним з перших. Він ще й встиг вислухати лекцію від матері, коли та дізналася, що хлопець, який загинув - з його університету.
– Так це він. Його впізнав Дарʼян. Він же і перший опинився в квартирі та став свідком. Смерть розглядається як нещасний випадок.
– Чому так впевнені, що нещасний?
– Бо Ян випав з вікна та розбився, а на підвіконні лежали різні засоби для миття вікон. До того ж, не було виявлено злому квартири чи щось таке. — розповідав Ернест та щось паралельно робив, здається, готував? Так, він безперечно чув звук каструлі — Та й той друг сказав, що не помітив нічого незвичайного. А взагалі чувака нормально так розчавило, все ж двадцять третій поверх як-не-як.
– Ось воно що. — єдине, що сказав Алекс після всієї розповіді друга. А це взагалі можливо переварити якось? Може він опинився в іншому всесвіті? Бо повірити в це дійсно складно.
Захисник так і нічого не додавши скинув слухавку, а Ернест, здається, не заперечував. Він обовʼязково йому напише, пізніше. Хлопець схопив цигарки на тумбочці та намагаючись якомога тихіше вислизнув на балкон лишаючи в теплому ліжку Натаніеля, що скоріш за все спав.
Разом з димом усередину просочилися непрохані думки, від яких не сховатись. Безумовно, Ян буде жити в його голові вічно, і, як не дивно, не найкращим спогадом. Він мов кислота, що пожирає, знищує, спекає. І як тільки звичайна людина в змозі зробити подібне? Через якийсь час роздумів хлопець прийшов до одного запитання:
YOU ARE READING
Лікуй невиліковне
General FictionЄ рани, які не лікуються, є стан, з якого не вийдеш. Час давно не допомагає, лиш дає життю ще більше познущатися, а долі награтися, звʼязати, перекрити повітря своїми криваво-червоними нитями. Яка імовірність того, що ти зможеш встати з колін і вист...
