Тінь чотирьох зірок

Розділ третій

— Вони мертві.
   Ці слова прозвучали мов найстрашніший грім, й королева знову схилилася над кошенятами, завиваючи від горя, поки Крукощерб все ще стояв, не взмозі нічого сказати.
   Через декілька митей в ясла увійшов Ланезуб. Схоже, хтось його покликав. Він швидко підійшов до Чорновіїї, прихилившись до кошенят. Він непорушно сидів над ними декілька митей, а потім встав.
— Їх вже не врятувати, вони були мертві вже тривалий час.
    Дивлячись своїми очами, повними надії та болі, на медикота, матір кошенят знову гірко заплакала. Ще один силует в мить намалювався поряд з медикотом, це був його новак, що поклав королеві чебрець.
— Чорновіє, з'їш це, тобі стане краще.
   Та королева захитала головою, притискаючи кошенят, відмовляючись робити хоч щось.
— Треба сказати Зореступу, — сумно видихнув Ланезуб — Я йому скажу, а ти будь з королевою та все ж спробуй умовити її з'їсти чебрець.
    Новак покірно кивнув, а Медикіт швидко попрямував геть з кубла.
   Довго Духолап старався вмовити з'їсти чебрець королеву, але вона тільки плакала та відмовлялася від будь-чого. В цей час по заду сидів Крукощерб, його погляд виглядав пустим. Він дивився на свої ж лапи, не промовивши ні слова за весь цей час. Новак медикота співчутливо глянув на нього, такий стан було найжахливіше побачити. Зазвичай коти, які ось так тихо сидять не промовляючи ні слова, в такому горі втрачають голову роблять божевільні речі.
   Сунувши ще раз чебрець Чорновії, вона накінець виснажено взяла траву та почала її пережовувати.
— Чорновіє, втрата двох кошенят це жахливо, але в тебе є ще дитина — він вказав на кошеня, що лежало подалі від матері, що забула про нього — Він невдовзі замерзне і помере з голоду, якщо ти будеш залишати його ось так. Він сильний, не дай йому ось так померти...
   Взявши сіре кошеня, Духолап поклав поклав дитину біля теплого черева матері. Чорновія, вагаючись, нахилилася й лизнула його поміж ух, після чого сіре кошеня розлабилося та перестало кричати.
   «— "Він сильний", але я слабка. Можливо йому було б краще померти разом з сестрами?» моторошні думки пролетіли в голові у плямистої кішки, що наляканами очами гляділа на тепер єдину її дитину.

***

   Після смерті кошенят минуло біля двох повень. Суворий Гололист минув, та настав Новолист. Він був щедрий, мов сама природа приносила вибачення, за ті жертви. Тепле сонце гріло ґрунт, і було тепло. З ясел вискочило кошеня, що весело реготало, бігаючи за пір'їнкою. Біля нього нікого не було, дитя саме бігало та сміялося, граючись на одинці. Лише вояки ходили по своїх справах, майже не зважаючи уваги на нього. Невдовзі Вуглик зупинився та сів, його погляд підвівся високо вверх на чисте небо, де пливла лише одна велика біла хмаринка.
— Як нудно, — нявкнувши кошеня звалилося на лопатки тягнучі лапки до сонця — Сонце таке яскраве, воно мов завжди веселе, але хто друг сонця?
   В голос мислило кошеня, доки до нього не підійшов хтось.
— Вуглику? Що ти тут робиш, щей сам, де твоя матір?
   Це була гарнюня-воячка Леопардоока. Вона була гнучкою, вродливою, а ще доброю та трохи приставучою.
— Як завжди в яслах, — відповів той перекотившись на живіт — Я завжди самий граюся, мама не звертає на мене уваги.
   Леопардоока співчутливо зітхнула, але кошеня не зрозуміло, що він не так сказав, для нього це було нормально та він зовсім не відчував себе самотнім, бо звик. Вдячно лизнувши кошеня поміж вух, воячка пішла в ясла, її леопардовий хвіст зблиснув та розчинився в темряві. А він залишився знову на одинці з собою.
   Вуглик встав з землі, обтряхнувся та пішов досліджувати табір, що завжди робив, коли було надто нудно. Він уявляв, мов серед табору ховається злочинець і йому треба знайти його, тому він заходів в різні кубла. Колись він зайшов в кубло медикота, так той його прогнав й сказав не вештатись без нагляду матері, і після того Вуглик запам'ятав, що туди йому не треба більше сувати свою голівку.
   «— Там точно не проскочить ні один злодій і шпигун, бо Ланезуб всіх побачить, навіть муху!» посміявся про себе він та пішов далі, обминаючи вхід в давно закинуту лисячу нору, що стала прихистком медикота.
 

Наступною ціллю для кошеняти стало кубло старійшин. Вуглик обережно заглянув, темрява була, як здавалося нескінчена і через це, він вагався перед тим як зайти.
— Хто там стоїть?
   Почувся грубий голос з кубла, що аж котик підстрибнув. То була єдина старійшина, вона була доброю, лише до кошенят, а до інших огризалася та бубніла на власні вуха Вуглик це почув.
— М'яковусо? — тихенько нявкнув він показавшись — Це я, Вуглик, пробач я тебе розбудив?
   Назмурена кішка відразу ніжно усміхнулася.
— Ні-Ні, Вуглику, ти хочеш історій чи просто побалакати?
   Бідолашна воячка декілька днів вже як в кублі старійшин. Вона втратила зір, коли відбивалася від яструба, що хотів забрати новака. Птиця вицарапала їй очі, а зараз її рани прикривали багато трав та павутіння. «—Той новак такий не вдячний..» подумав про себе Вуглик. Він неодноразово скаржився на несправедливість самій старійшині, але вона казала, що у новаків багато справ, тому він і не заходить до неї.
— Я... Мама знову не хоче дивитися на мене — підійшовши, розповів котик, дивлячись на поранену кішку. —  Невже я настільки виглядаю жахливо?
   Старійшина лише лизнула кошенята та тяжко зітхнула.
— Вуглику, я бачила тебе, коли ще не поранилася. Ти найгарніший зі всіх кошенят, що я бачила, — та М'яковуса запнулася, щоб придумати, як виправдати його мати — твоя мама.. вона просто погано себе почуває.
— Але... Скільки вона ще буде себе погано почувати, мені боляче, — піднявши маленьку сіру лапку, кошеня вказало на груди — ось тут, у грудях, все стискається, коли матуся так робить та відштовхує мене від себе.
   М'яковуса відкрила рота, щоб сказати щось, але слова мов зникли з її голови. Розмову перервала поява ще одної постаті. Силует був, мов тінь, та коли вояк зробив крок назад Вуглик розпізнав в ньому свого тата.
— Вуглику. Йди до матері.
   Тихий голос почувся з уст батька кошеняти, й він відразу радісно встав.
— Мама мене чекає? М'яковусо, бувай, я ще прийду!
   Він помчав через весь табір, як тільки міг, в ясла. Увірвавшись в них, маля тільки тоді загальмувало. З усмішкою Вуглик підійшов до матері, притиснувшись до неї.
— Мамо, я тут.
   Королева, защуривши очі, лизнула своє дитинча в шию. Вона мовчки вимила його сіре хутро, не сказавши ні слова. Після вмивання вона встала та вийшла з ясел залишивши кошеня на одинці. Вуглик обережно ліг на краю мохового гніздечка, очікуючи, поки мама повернеться. Чекав він так багато, доки очі не закрилися й він не заснув.
"—Скільки мама ще буде себе погано почувати? Мені боляче."