Частина 2

17 2 0
                                    



Вона легкою ходою йшла верандою на заняття. Погода була не з кращих: в знаки давався початок весни – пронизливий холодний вітер, сіре небо, похмурий колір дня пригнічували душевний позитив. Ні про що не думаючи, вона спостерігала за цією бурею навколо. З кімнати попереду вийшов чоловік, Лара відразу впізнала цю потилицю: волосся кольору темного шоколаду з природним блиском і оливкового кольору шию, на якій красувалося знайоме татуювання. Завжди було цікаво, - в честь чого воно набите?! Він був одягнутий не по робочому: важко було не звернути уваги на його накачані стегна і ікри, які було помітно через чорні брюки, що облягали його, напрочуд, гарні ноги. Дівчина зменшила крок - не хотілося зараз з ним зустрітись обличчям до обличчя. Їй було просто приємно йти поряд і розглядати його прекрасну статуру. На її обличчі з'явилася ледь помітна посмішка від думки про це. Вона спостерігала за його плечима, руками, що при ході легко гойдались,- мабуть, він в гарному настрої, з посмішкою на її юному личику подумалося Ларі.

Але такій прекрасній хвилині не судилося тривати довго. Позаду почулися голоси, хм.. знайомі голоси, знайомі кроки, а потім... біг...і на Ларі вже повисла Алексі.

-Я так скучила, -душачи мене в обіймах, закричала вона. І це звичайно призвело до того, що володар моїх думок повернувся на наш ґвалт. Доки я обіймалася з усіма хто мене зустрів, до нашої компанії підійшов той, кого сьогодні я бажала уникати.

- Радий вас всіх бачити живими і здоровими,- з легкою посмішкою привітався він. При цьому він обвів нас всіх своїми сталевими очима, а коли черга дійшла до мене, я навмисне уникла зіткнення наших поглядів.

Видно такий хід подій йому не сподобався: м'язи на його вилиці стали особливо помітними.

- Що у вас зараз?- звернувся він до моєї групи.

- Ем.. та ж...,- загаялася на секунду Алексі, як завжди випереджаючи своєї відповіддю всіх,- народ, підкажіть!

- А сама ти куди зібралась?- запитала я з явним сарказмом у своєї явно забудькуватої подруги.

- Куди й юрба!- з веселою та щирою посмішкою відповіла вона, на що ми всі дружно засміялися. Я несвідомо в це момент зустрілася поглядом з ним. На його обличчі промелькнула тінь неспокою.

Кожного разу, намагаючись дивитися їй у вічі, вона тікає від мого погляду, невже соромлячись?! Так дивно, дівчина в двадцять один рік соромиться дивитися своєму викладачеві у вічі.

Без орбітиWhere stories live. Discover now