7 днів до моєї смерті

День 1 (2)

...записку, написану маминим почерком:

Дорога Міка!
Ми з татком поїхали до родичів. Приїдемо завтра у вечері. Обід та вечеря у холодильнику, лише потрібно розігріти.
Ми щось привеземо тобі.
Не сумуй!
З любов'ю
Мама і Тато

- Ем... Ясно... Мене киданули... Ну хоча б у лікарню не потрібно їхати!- усміхнулася я.

Я взяла у холодильнику чорничний йогурт і пішла у свою кімнату. Я переодяглась в домашній одяг (штани та майку) і сіла за домашку, яку задали у школі.

Зробивши усю домашку, надворі уже стемніло. Так як удома мені скучно, телевізор неохота дивитись, я вирішила піти прогулятись. Я одягла червону футболку, чорні джинси з розрізами на колінах, зверху я накинула чорну шкіряну куртку, взула я білі кроси від фірми "Adidas". У сумку я закинула телефон, гроші, ліки (на всякий випадок життя), навушники. Волосся я залишила розпущеним, макіяж я не робила.

Закривши двері на ключ, я попрямувала у центр міста.
Зараз місто "кипіло" людьми. Я зайшла у кафе, сіла за вільний столик біля вікна. До мене зразу підійшла офіціантка і прийняла моє замовлення. Я замовила фісташкове морозиво, яке так з дитинства обожнюю. Через деякий час, мені принесли замовлення і я почала свою трапезу.

Заплативши за морозиво, я вийшла з кафе і попрямувала вздовж вулиці. Неподалік від кафе, розташований нічний клуб "Midnight" ("Опівніч"). Спершись на стіну, знайомий силует закурив. Я хотіла підійти, але, в той момент, до нього підійшли якісь хлопці, вибили з рук сигарету і повели в провулок. Якоїсь мами, я пішла за ними.

Підійшовши ближче, я почула їхню розмову. Я виглянула з-за стіни і побачила, як ті чуваки б'ють... б'ють Майка!?

- Вріжте йому!- вигукнув один.
- Тварь, та я з тебе всю дур вишибу!- крикнув другий.
- Негайно поверни гроші!- крикнув третій, схопивши хлопця за сорочку.
- Який жах! Треба щось придумати, поки ще не стало пізно.- подумала я, прикривши рот рукою.
- Тьфу...-Майк плюнув кров'ю в одного з них і з посмішкою додав.- Я вам нічого не винен.
- Ах ти ж с*ка! Он як ти тримаєш свої обіцянки!?- викрикнув той, хто тримав Майка за сорочку.- Зараз, ти в нас попляшеш!- проте в той момент їхала патрульна машина і,як тільки, ті хлопці почули сирену, вони швидко втікли.