Ридають пусті полотна -
Картинами їм не бути.
Від часу вони голодні
І часом вони забуті
Митець їх навік покинув
Жовтіти під шаром пилу.
Сміються із них картини,
Сміються із них безсилих.
Хоч сенсу у них немає,
Порожні вони і люті,
Та все ще вони чекають,
Коли ж їх наповнять суттю.
І пензлик, м'який, мов вата
Пройдеться по їхній шкірі.
Колись будуть цінувати,
Колись таки в них повірять...
