Ромашковий чай

Частина 1

Як же важко прокидатись вранці, та ще й, коли перевели ті дурнуваті години.. Ні щоб спокійно жити далі, спати аж на цілу годину більше... Та ж ні! Їм конче потрібно переводити годинники🤦‍♂️.
Потрохи потрохи, з такими не зовсім позитивними думками я ледве прокинулась остаточно і просто сіла на ліжко. От чомусь така в мене звичка. Просто сідати на ліжко після сну. Здається, без цього мій день - не день.
Швидко заправивши постіль (а це я роблю вкрай рідко), я пішла в ванну. Ще прокинувшись я відчула неймовірний запах з кухні: мама готувала щось смачненьке. Я, чесно признаюсь, їдоха. Мама каже, що я не їм ВЗАГАЛІ! Але як таке може бути? В школі я звикла бігати по класах і випрошувати бодай щось смачненьке. Так, ось так нахабно просити їжу - це для мене звичайне діло!
Першим ділом я забігла до кухні.
- Мам, ви щось готуєте? - комусь певно буде дивно чути оце «ви». Та я вже звикла казати до батьків ось так. На «ви». Хай там як, та мені так зручніше.
- Вирішила побалувати вас! - вмить відповіла мама.
Ооо, це щось новеньке. Взагалі-то, моя маман не зовсім любить готувати, хоча готує вона пречудово! А ось так, як каже мій тато, з бухти барахти побалувати нас, то це виглядає дивним і справді.
Здивувавшись, я рушила в ванну. Там я змобила всі свої справи (не буду вникати в моменти), і нареешті пішла збиратись в школу.
Чесно кажучи, школа для мене - це як якась відлюдькувата будова. Не люблю я школу. От хоч убийте, не люблю! З такими думками я прокидаюсь кожного ранку, як тільки треба в школу. Колись думала, що потрібно змінюватись. Та не зараз.
Висипавши всю косметику, я тяп-ляп замаскувала синці під очима і ще декілька надокучливих плям. Вії я не фарбую. Від природи такі. Довго думала, що ж вдягнути в школу, поки не прийшла мама і не витягла мені якийсь светр і джинси. Ну, думаю, піду так.
На годиннику 8:30. Знову не встигну. Уроки починають о 9, та мені ще треба поїсти і заплестися. Жах як не люблю цю процедуру.. Я про заплітання. Мало того, що кожного ранку у мене волосся, наче путаниця, то і гребінця десь загубила. Що робити? Якось розчесала руками, попирскала якимось новим спреєм. «Для легкого розчісування». Ну, думаю, це певно 5 спрей за цей місяць, який купує мама. Ех..
Мама знову насварила. Типу чого я не як людські діти? Не візьму гребінця не розчешуся? А що я? Я як я! У відповідь кинула кілька гострих словечок і попленталась до школи, навіть не з'ївши мамин шедевр.
По дорозі до школи мені стало гірко. Можливо від того, що так повелась з мамою, чи можливо від того, що шлунок потребував їжі. Сама себе кілька разів ловила на тому, що часто хамлю мамі.. Самій погано робиться, та я завжди втішаю себе думкою «перехідний вік». Ой як же він мені набрид!!!!